Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Опісля ванних процедур висушила волосся й, переодягнувшись у чорну футболку та джинси, викинула в смітник сукню й спустилася донизу, де на неї вже чекала місіс Джуд. Сабін відмовилася від їди, але сперечатися з жінкою та відмовлятися від трапези було нерозумно й не вдавалося нікому, навіть Луці. Зіштовхнувшись на кухні зі служницями, Сабін помітила їхні стривожені погляди, але удала, що все нормально, й намагалася поводитися, ніби нічого не трапилося.

Після смачного обіду, який приготувала місіс Джуд, Сабін вирішила піти до матері. Кілька місяців назад Лука забрав її з лікарні. Евелін була під постійним наглядом лікарів, і Сабін вважала, що коли вона буде поряд із дітьми, то повернеться в нормальний стан. Але дива не трапилося й матір все одно час від часу зривалася на крики та провокувала скандали.

Сабін, тихенько відчинивши двері, застигла на порозі. Матір сиділа в кріслі біля вікна. Поряд із нею, в іншому кріслі сидів новий лікар матері, сорокалітній містер Бернс. Він, помітивши Сабін, зітхнув і, піднявшись, почав збирати лікарську сумку.

— Сабін, місіс Неро краще відпочити! — здвинувши брови, сказав лікар.

— Дякую, містере Бернсе. Я тихенько посиджу біля неї.

— Я б все ж таки вам рекомендував не тривожити її.

Сабін зі здивуванням поглянула на лікаря. Він, підійшовши до неї, побачив шрами на руках і, вигнувши брови, легенько торкнувся її плеча. Сабін мимоволі здригнулася й, миттєво відступивши, відвернулася, чекаючи, коли містер Бернс вийде з кімнати. Лікар нахмурився й поспішив вийти. Коли двері хлопнули, Сабін ще кілька секунд стояла мовчки.

Намагаючись приховати свою тривогу, підійшла до неньки й, присівши поряд із нею, обережно поклала долоню на її руку. Евелін опустила голову й поглянула на доньку байдужим поглядом.

— Нарешті вирішила провідати матір? — хриплим голосом запитала Евелін.

Сабін, стримуючи сльози, захитала головою.

— Пробач, мамо. Я не могла раніше прийти…

Евелін дико засміялася, і Сабін, примружившись, замовкла.

— Я хочу побачити Генрі. Поклич батька.

— Мамо…

— Негайно! — закричала Евелін, і Сабін, відсахнувшись, вдарилася спиною об тумбу. — Я хочу, щоб він розповів мені правду, де моя донечка!

— Я поряд, — крізь сльози прошепотіла Сабін.

Евелін, піднявшись із крісла, підійшла до шафи й дістала пігулки. Сабін, підійшовши до неї і побачивши етикетку на флакончику фірми «Морок», яка належала Пітеру Крейду, вихопила їх із рук матері.

— Я думала, що ти перестала вживати… цю отруту! — закричала Сабін.

Евелін розвела руками й промовила:

— Це буде наша маленька таємниця, правда, донечко? Віддай їх мені, — простягнула руку. — Лікар Бернс говорив, що вони мені допоможуть!

— І довго ти їх вживаєш? — Сабін, тримаючи в руках флакон, відійшла на крок.

— Ні, — захитала головою Евелін. — Чесно. Бернс лише вчора їх привіз. Вони мені потрібні.

— Артуре! — закричала Сабін.

— Сабін, віддай їх мені! — зарепетувала Евелін.

Дівчина відскочила від матері й притиснулася до стіни. У кімнату забігла охорона й Артур. Евелін почала кричати й розкидати довкола речі.

— Що трапилося? — схвильовано запитав Артур.

— Будь ласка, зупини лікаря Бернса й поверни його в маєток, — спостерігаючи за істерикою матері, промовила Сабін і витерла сльози, які стікали по її щоках.

Показавши Артуру флакон, вона вийшла з кімнати й, присівши на підлогу, схилилася спиною об стіну. Сабін чула крики матері, слова Артура, який сказав охороні вколоти місіс Неро заспокійливі. Чоловік швидко вийшов із кімнати й, на секунду зупинившись, озирнувся.

— Артуре, зупиніть цього покидька! — сказала Сабін і, піднявшись, пішла у свою кімнату.

Фірма Пітера Крейда «Морок» спеціалізувалася на виготовленні психотропних речовин, які активно вживалися в різних нічних клубах, у тому числі, таких закритих клубах, де перебувала Сабін. А ще фірма була перевізником та розповсюджувала наркотики в місті. Про це знали всі правоохоронні органи, однак гроші Крейда зробили з них сліпе стадо, яке регулярно закривало кримінальні провадження щодо даної фірми, а свідків потім знаходили в канаві разом із тими правоохоронцями, які намагалися розслідувати злочини Крейда. Великі гроші та куля в чоло можуть зробити свою справу.

Сабін, крутячи флакон у руках, чекала повернення лікаря. Коли двері в її кімнату відчинилися, вона оглянулася. У кімнату зайшла подруга Серена. Сабін, піднявшись із ліжка, поклала флакон на стіл. Підійшла до подруги, міцно обійняла.

— Я так хвилювалася за тебе, — лагідно промовила Серена.

— Але… як ти приїхала до мене? — стривожено запитала Сабін.

— Втекла з коледжу, — знизала плечима Серена. — Не хвилюйся, батько думає, що я на додаткових заняттях, а Марині байдуже, де я.

Марина Блек — старша донька прокурора. Сабін її терпіти не могла. Зверхня, груба й постійно ображала Серену. А її подруга була повною протилежністю стерві сестрі. Серена була тендітною, милою, чуйною і доброю. Мала середній зріст, світло-русе волосся, великі зелені очі кольору смарагду й довгі чорні вії. Всі в коледжі називали їх сестрами, адже вони були дуже сильно схожими. І лише була одна відмінність, а саме колір очей. Сабін мала блакитні очі.