Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Найжорстокіший хижак у світі — це людина. Порочний світогляд деяких індивідів, які душевно та розумово хворі, призводить до вседозволеності. Коли одні, маючи всі потрібні ресурси, зброю та гроші вважають себе «царями» й діють лише за власним покликом егоїзму та бажанню насититися чужим горем, тим самим спотворюють довкола своїми діями не лише себе, але й інших людей. Світ застрягнув у болоті нікчемності, гордині, жадібності та жорстокості. Світом править хаос, і хтось успішно та майстерно розкладає фігурки на шаховій дошці, вважаючи, що всі будуть грати лише за його правилами. Але навіть у жорстокій грі на людські життя знайдеться той, хто може знищити короля…

Лука Неро, у супроводі охорони, вийшов з аеропорту. Він був розгніваний новиною про викрадення сестри й відмінив всі заплановані візити в місті Каррен-Стоун.

Діставши телефон з кишені й побачивши вхідний виклик, Лука нахмурився.

— Які це в тебе термінові справи, що ти не прийшов на зустріч, друже?

— Ісааку, справи дійсно термінові! — відповів Лука й, зупинившись біля автівки, оглянувся. — Краще ти приїзди в Акройд. Запрошення я тобі залишив.

— О, запрошення? — хмикнув у слухавку товариш. — Все так офіційно!

— Ісааку, немає часу пояснювати, — роздратовано промовив Лука. — Чекаю тебе в Акройді.

Закінчивши розмову, Лука сів у машину й зателефонував Артуру. Регент розповів про лікаря Бернса, і від цієї новини гнів закипів у венах. Але також Лука здивувався, коли дізнався про те, що подруга сестри Серена Блек у їхньому будинку. Сказавши водію швидше їхати, роздумував, що скаже Сабін, як пояснить те, що з нею трапилося, адже відчував свою провину. Сестра єдина, хто його зупиняла перед «спокусою темряви», яка поглинала його.

Місто пороку Акройд із будь-якої людини зробить «хижака», і виживає сильніший. Цю головну батькову заповідь він добре запам’ятав із дитинства. І відраза до нього та його так званих друзів закарбувалася не лише в пам’яті, але й у серці. Його діамант намагалися скривдити, у глибині душі відчув, що перетворюється на батька, якого ненавидів навіть після смерті. Регента батька й хрещеного батька Сабін, якого звали Чарльз, Лука через кілька років знайшов у сонячному Сан-Франциско й змусив його заплатити життям за те, що чоловік хотів замовити вбивство його родини.

Лука всіма силами намагався вберегти рідних, і їхній спокій був найважливішим. А зараз, коли спокій родини був порушеним, із нього зникала й уся людяність, яку він ще намагався зберегти в собі…

Коли залізні ворота відчинилися, Лука винирнув і думок. До машини підійшов Артур і відчинив двері. Неро, вийшовши, потиснув руку регенту.

— Сабін у кімнаті. Її подруга, донька прокурора, також. Місіс Неро відпочиває. Лікар Бернс у підвалі…

— У підвалі? — вигнув брови Лука. — Це ти його запхнув туди?

Артур хмикнув і, зупинившись, відповів:

— Сабін.

Лука кивнув. Артур, схопивши його за руку, промовив:

— І тобі також варто поговорити з матір’ю. Вона сказала, де саме шукати Сабін.

Лука, нахмурившись, з-під лоба поглянув на Артура й, стиснувши вуста, зайшов у будинок та зіштовхнувся із Сереною Блек. Дівчина, стрепенувшись, миттєво відступила на крок.

— Містере Неро, вітаю, — легко усміхнулася Серена.

Лука, склавши руки в кишені, поглянув з-під чола на дівчину й кивнув.

— Вітаю, Серено!

Дівчина, знітившись від прискіпливого погляду Луки, склала руки на грудях й промовила:

— Сабін заснула. А мені вже час додому.

— Дякую, Серено, що була поряд із сестрою. Мій водій відвезе тебе.

Серена захитала головою.

— Дякую, містере Неро, утім, я вже викликала таксі. Не варто, щоб батько або сестра побачили мене в компанії вашого водія. Самі розумієте, — знизала плечима.

Лука кивнув. Провівши поглядом Серену, примружився й попрохав охоронця прослідкувати, щоб дівчина дісталася дому.

Зайшовши в кімнату Сабін, Лука присів на край ліжка. Почувши тихе сопіння сестри, всміхнувся й легенько погладив її по голові. Сабін ворухнулася й, розплющивши очі, різко піднялася й обійняла брата.

— Вибач, мій діаманте, що розбудив тебе, — погладжуючи спину сестри, промовив Лука.

— Я чекала тебе. Утім, не помітила, як заснула, — Сабін відсторонившись від брата, оглянулася. — Ой, а де Серена?

— Твоя подруга вже поїхала.

Сабін кивнула. Знову поглянувши на брата, не стримала сльози. Вони покотилися по її щоках, і дівчина схлипнула. Лука, витерши її сльози зі щік, торкнувся до її руки з рубцями й промовив:

— Пробач, мій діаманте… за все.

Сабін, піднявши великим пальцем підборіддя Луки, серйозним тоном промовила:

— А знаєш, брате, у чому проявляється людська гнила натура? До того моменту, доки мене не викрали й не продали на торгах, як товар, я лише співчувала таким нещасним дівчаткам. Співчувала й продовжувала жити своїм життям.