Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

— Чому стоїш? — спокійно запитав.

— Ви тут господар, — таким же спокійним голосом, відповіла.

Адам хмикнув і, змірявши дівчину поглядом, сказав:

— Можеш присісти.

Сабін підійшла до крісла й, присівши, склала руки на коліна й вирівняла спину.

— Навіщо я вам?

— Вам страшно, міс Неро? — примружившись, запитав.

— Так! — відразу й відверто відповіла. Адам не стримав усмішки й присів навпроти неї. — Те, що я на вигляд спокійна, ще не значить, що в душі не вирує буря.

— А ти смілива дівчинка. Утім маніпуляція з виделкою примітивна.

— Значить, у кімнаті є камери, — не стримала фиркання й, провівши очима по кабінету, додала: — Але моя примітивна маніпуляція спрацювала.

— Помиляєшся, янголе, — вигнув брови Адам і, схилившись на спинку крісла, закинув ногу на ногу.

— Усім людям дано помилятися, — знизала плечима Сабін. — Яка ваша вигода?

— Можливо, ти відчайдушна й розумна дівчинка, — хмикнувши, розвів руками Адам. — Утім, янголе, ти ще маленька говорити про дорослі справи.

— Можливо, я і маленька говорити про дорослі справи, як ви тільки що сказали, містере Воррене, утім, я ніколи не вважала себе дурепою, — стиснувши вуста, промовила.

Адам хмикнув і, дивлячись дівчині прямо у вічі, через кілька секунд додав:

— За кілька годин приїде регент твого брата й забере тебе.

Сабін, своєю чергою, також не відводячи від Воррена погляд, кивнула.

— Якщо ви думаєте, що Лука вам це забуде, то помиляєтеся. Рано чи пізно він також знайде ваше слабке місце.

— Поговоримо, коли подорослішаєш! — широко усміхнувся Адам.                                                                                             

— Залишилося чекати не довго! — впевнено промовила.

— Ну що ж, тоді буду чекати нашу наступну зустріч, — підморгнув Воррен.

Сабін, глибоко вдихнувши, відвернулася. Попри її, на перший вигляд, впевненість та байдужість, тіло було в напрузі, а сама вона перебувала на межі нервового зриву. Адам, своєю чергою, уважно та із цікавістю спостерігав за нею.

— Ви врятували мене від покидька Крейда, — Сабін поглянула на Воррена, — хоча ви такий же самий покидьок, як і він. Утім, можливо, одного разу і я виявлю до вас пощаду.

Адам не стримав смішок. Схиливши голову набік і не розриваючи зорового контакту, промовив:

— Впевнено говорите, міс Неро.

Сабін розуміла, що Адам Воррен словесно грається з нею. І від цього розуміння вона сиділа, як на голках. На цьому можна було завершити розмову, утім, вона промовила:

— Звідки у вас рана? Невже отримали, коли мене викрадали?

Адам нахмурився. Через кілька секунд піднявшись, налив віскі в стакан і, залпом випивши, поглянув на Сабін і відповів:

— Наскільки я знаю, у Луки Неро також були не дуже гарні відносини з батьком, — помітивши, як дівчина здригнулася, додав: — Мій батько зробив попередження за, як він вважає, непокору й вистрелив у спину. Куля пройшла наскрізь. Ось такі бувають родинні стосунки.

— Ми не обираємо батьків, — голос затремтів, утім Сабін, стиснувши кулаки, продовжила говорити: — Однак, хочемо ми цього чи ні, ми всі на них схожі. І втечею, та нібито добрими намірами ніколи не зможемо змити із себе той бруд, який ми отримали в спадок від наших родин.

Адам, помітивши її тремтіння, відвернувся й байдужим тоном промовив:

— Йди в кімнату.

Сабін піднялася з крісла. Тіло трусилося, ніби в лихоманці. Зупинившись біля дверей, вона оглянулася й промовила:

— У вас гарна усмішка, містере Воррене. І все ж таки я дуже сподіваюся, що більше вас ніколи не побачу.

Адам, примружившись, склав руки в кишені й, оглянувшись, промовив:

— Будьте обережними з такими словами, міс Неро. Життя непередбачуване.

— Дякую. Прийму ваші слова до уваги!

Охоронець Воррена провів її в кімнату. Почувши клацання замку, дівчина зітхнула й побачила на столі воду й нову їжу.

Оглянулася довкола, шукаючи камеру спостереження, присіла на ліжко й стала чекати.

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

*** Якщо ви читаєте цю книгу не на Букнет — вона вкрадена у автора ***