На дорозі - Джек Керуак

Менше ніж за п'ять днів ми пішли на вечірку в Нью-Йорку, і я зустрів дівчину на ім'я Інез і розповів їй, що в мене є друг, з яким вона повинна коли-небудь познайомитись. Я був п'яний і сказав, що він – ковбой.

– Ой, я завжди хотіла познайомитись з ковбоєм.

– Дін? – Я кричав через весь натовп – там були Ангел Луз Гарсія, поет, Уолтер Еванз, Віктор Вілануева, венесуельський поет; Джині Джоунз, моє колишнє кохання, Карло Маркс, Джин Декстер і ще багато інших людей. – Іди сюди, чувак.

Дін сором'язливо підійшов. Через годину, в оп'янінні та веселості вечірки (це було, звичайно ж, на честь завершення літа) він стояв на колінах, його підборіддя торкалось її живота і, пітніючи, він обіцяв їй усе. Вона була пухкенькою сексуальною брюнеткою, як казав Гарсія, – щось прямо з Дега; загалом, немов красива паризька кокетка. За декілька днів він на відстані вже розбирався з Каміл, вимагаючи документи для розлучення, щоб знов міг одружитись. До того ж за декілька місяців Каміл народила другу дитину Діна – результат спілкувань протягом декількох ночей того ж року. Ще через кілька місяців, дитину народила Інез. Із одною позашлюбною дитиною десь на заході Дін мав чотирьох маленьких діток, ні цента в кишені та, як завжди, купу проблем, екстазу і швидкості. Ми не поїхали в Італію.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Розділ перший

Я ЗАРОБИВ трохи грошей від продажу книжки. Залагодив орендну плату своєї тітки за рік наперед. І завжди, коли в Нью-Йорк приходить весна, я не витримую натяків землі, які приносить вітер з Нью-Джерсі, і мушу їхати. І я поїхав. Уперше за наше життя я попрощався з Діном у Нью-Йорку і залишив його там. Він працював на стоянці між Медісон та 40-ю. Він, як завжди, самотньо метушився у своїх пошарпаних черевиках, майці та обвислих штанях і спрямовував величезний пообідній потік машин.

Я завжди приходив до нього в сутінках, коли там нічого було робити. Він стояв у вагончику, лічив квитки та потирав свій живіт. Радіо завжди було ввімкнуте.

– Чувак, ти оцінив цього божевільного Марті Глікмана, коли він оголошував баскетбольні ігри – на мідкорт-стри-бок-фейк-сет-кидок, там, два очки? Найкращий диктор, якого я коли-небудь чув.

Він скотився до таких простих задоволень. Він жив з Інез у жахливій квартирці на Західних Вісімдесятих. Коли він повертався додому вночі, то знімав свій одяг, одягав китайський шовковий піджак до пояса і сидів у своєму кріслі-ка-чалці й курив водяну люльку з травою. Це були його домашні радощі, включно із колодою непристойних карт.

– Останнім часом я зосереджуюсь на цьому валеті бубнів. Ти не бачив, де його інша рука? Упевнений, що ти не знаєш. Довго дивись і спробуй побачити. – Він хотів дати мені на деякий час цього бубнового валета, на якому був зображений високий, незадоволений тип з розкішною сумною шльондрою на ліжку.

– Давай, чувак, я не раз її використовував! – Інез готувала на кухні та краєм ока дивилася на нас із посмішкою. З нею все було добре.

– Ти бачиш її? Бачиш її, чувак? Це Інез. Це все, що вона робить: висовує голову з дверей і посміхається. Ой, я з нею поговорив і ми все найпрекраснішим чином вирішили. Цього літа ми поїдемо жити на ферму в Пенсильва-нії – у мене буде фургон, щоб ганяти в Нью-Йорк на розваги, гарний будинок, ми матимемо купу дітей у наступні декілька років. Ага! Групу! Ехе! – Він вистрибнув із крісла й поставив платівку Вілі Джексона «Хвіст Алігатора». Він стояв перед програвачем, тер руки, хитався та згинав коліна під біт:

– Ого! Сучий син! Уперше, коли я його почув, думав, він наступної ночі помре, але він досі живий.

Саме цим він також займався у Фріско, на іншому кінці континенту. І та сама побита валізка стирчала з-під ліжка, готова летіти. Інез неодноразово дзвонила Каміл і довго з нею розмовляла; вони навіть говорили про його член, якщо вірити Діну, та обмінювались листами про Дійову ексцентричність. Ясно, що він повинен був щомісяця відсилати Каміл половину своєї зарплати для допомоги, інакше його б посадили в робочу колонію на шість місяців. Щоб відробити втрачені гроші, він промишляв на парковці -справжній митець щодо здачі. Я бачив, як він так щиро бажав заможному чоловіку щасливого Різдва, що той навіть забув про п'ятірку здачі з двадцятки. Ми пішли і витратили її в боновій забігайлівці Бьордленд.

Однієї ночі ми о третій годині розмовляли на розі 47-ї та Медісон:

– Ну, Селе, чорт, я не хочу, щоб ти їхав, справді, я буду вперше сам у Нью-Йорку, без свого давнього друга. – І додав: – Нью-Йорк, тут я зупиняюсь, Фріско – моє рідне місто. Весь час, поки я тут, я не мав жодної дівчини крім Інез – це зі мною буває лише в Нью-Йорку! Чорт! Але лише думка про те, щоб знову перетнути цей жахливий континент, – Селе, ми давно не говорили прямо.

У Нью-Йорку ми хаотично бігали по тусовках друзів на п'яних вечірках. Це не зовсім влаштовувало Діна. Він був більше схожий на себе, коли тремтів під холодним, туманним дощем на порожній Медісон-авеню.

– Інез мене любить; вона сказала мені та обіцяла, що я можу робити все, що захочу, з мінімумом проблем. Ти бачиш, чувак, ти стаєш старшим і проблеми накопичуються. Колись ми з тобою йтимемо якимось провулком і заглядатимемо у сміттєві баки.

– Ти маєш на увазі, що під кінець ми станемо волоцюгами?

– А чому б ні, чувак? Звичайно, ми станемо, якщо захочемо, і все таке. Нема нічого страшного, якщо так станеться. Ти все життя прагнеш не споганити бажання інших, враховуючи політиків і багатіїв, і ніхто до тебе не чіпляється, і ти собі йдеш і прокладаєш свій шлях.

Я з ним погодився. Він наближався до своїх рішень Тао просто і прямо.

– Який твій шлях, чувак? Шлях святоші, шлях безумця, шлях із веселкою, шлях рибки, будь-який шлях. Так чи інакше, це будь-який шлях для будь-кого. Де хтось і як? -Ми кивали головами під дощем. – Чорт, і ти повинен дивитись за своїм хлопцем. Він не чоловік, поки не скаче – роби, як наказує лікар. Кажу ж тобі, Селе, прямо,