На дорозі - Джек Керуак
Розділ другий
НАСТУПНОЇ ночі, виспівуючи таку маленьку пісеньку
Дім у Мізілу,
Дім у Тракі,
Дім в Опелузі,
Без дому жити мені,
Дім в старій Медор,
Дім у Скривдженому Коліні,
Дім у Огалалла,
Я ніколи не матиму дому,
я сів на вашингтонський автобус; витратив трохи часу, блукаючи навколо; дуже старався побачити Блю-Рідж, почув птаха Шенандоа і відвідав могилу Стоунуола Джексона; у сутінках я оглянув річку Кенауа і блукав сільської ночі у Чарлстоні, Західна Вірджинія; опівночі – Ашланд, Кентуккі та самотня дівчина біля зачинених дверей цирку. Темний і загадковий Огайо, і Цинцинаті на світанку. Потім знову поля Індіани, і Сейнт-Льюїс, як завжди, в величних долинах пообідніх хмар. Каміння в багні, колоди Монтани, поламані пароплави, стародавні знаки, трава і мотузки біля річки. Безкінечний вірш. Уночі Місурі, поля Канзасу, канзаські нічні корови в таємничих просторах, містечка, розміром з коробочку, з морем у кінці кожної вулиці; світанок у Абіліні. Трави східного Канзасу стають пасовищами західного Канзасу, котрі повзуть на гору західної ночі.
Зі мною автобусом їхав Генрі Глас. Він підсів у Тер-От, Індіана, і повідомив мені:
– Я казав тобі, чому ненавиджу свій костюм, він паскудний, але це не все.
Він показав мені документи. Його нещодавно звільнили з в'язниці в Тер-От; а посадили за крадіжку та продаж крадених машин у Цинцинаті. Молодий, кучерявий малий, років двадцяти.
– Щойно я доїду в Денвер, здам цей костюм в ломбард і куплю собі пару джинсів. Знаєш, що вони зі мною робили у в'язниці? Одиночне ув'язнення з Біблією; я використовував її, щоб сидіти на кам'яній підлозі; коли вони побачили, що я роблю, то забрали її в мене й дали мені кишенькову – ось такого розміру. Не міг на ній сидіти, тому прочитав усю біблію й Заповіт. Ей-ей…
Він штрикнув мене пальцем, жуючи цукерку, він завжди їв цукерки тому, що його живіт був знищений у в'язниці й нічого іншого не витримував.
– Ти знаєш, у Біблії є справді гарячі штучки. Він розповів мені, що значить «роз'яснитись».
– Усі, хто йде з в'язниці, скоро починає говорити про своє звільнення і цим «роз'яснює» іншим зекам, які залишаються. Ми беремо його за шию й кажемо, «Ти мені не роз'яснюй!» Погано роз'яснювати, чуєш мене?
– Я не буду роз'яснювати, Генрі.
– Коли хтось мене хоче роз'яснити, у мене аж ніс роздувається, я такий злий, що можу вбити. Знаєш, чому я все життя у в'язниці? Тому, що я злетів з катушок у тринадцять років. Я був у кіно з хлопцем, і він пожартував про мою маму – знаєш, те брудне слово – і я дістав свій складний ножик і розрізав йому горло, і я б його вбив, якби мене не відтягли. Суддя сказав:
– Ти усвідомлюєш, що ти робив, коли напав на свого друга?
– Так сер, ваша честь, я знав, я хотів убити цього сучого сина і досі хочу. Тож мене не відпустили, і я потрапив просто у виправну колонію. Я також собі заробив геморой від того, що сидів у одиночній камері. Ніколи не попадай у федеральну тюрму, вони найгірші. Чорт, я міг би всю ніч говорити, я так давно ні з ким не розмовляв. Ти навіть не уявляєш, як мені добре від того, що я вийшов. Ти просто собі сидів, коли я зайшов у автобус – їхав через От-Тер – про що ти думав?
– Просто сидів собі і їхав.
– А я співав. Я сів біля тебе, бо боявся сідати біля дівчат, а то ще полізу їм під спідницю. Мені ще треба почекати.
– Ще один раз у в'язниці – і посадять на все життя. Ти краще поспокійніше.
– Я так і планую, тільки от мій ніс роздувається, і я не знаю, що тоді робити.
Він їхав жити до свого брата і його дружини; вони для нього знайшли роботу в Колорадо. Квиток йому купила держава, їхав до оглядового офіцера. Він був малим, яким колись був Дін; у нього занадто сильно кипіла кров, він аж не витримував; його ніс роздувався, але не було рідної дивної святості, щоб урятувати його від залізної долі.
– Будь другом і дивись, щоб мій ніс не розкрився у Денвері, га, Селе? Може, я в безпеці доберусь до брата.
Коли ми приїхали в Денвер, я за руку повів його на Ларімер-стріт, щоб закласти його тюремний костюм. Старий єврей відчув, що це було, ще до того, як ми його розгорнули.
– Я не хочу цю чортову річ у себе мати; я такі дістаю кожного дня від хлопців з Каньйон-сіті.
Вся Ларімер-стріт була забита колишніми в'язнями, які хотіли закласти свої костюми. Генрі залишився з цією штукою під рукою в паперовому мішечку, а сам одягнув нові джинси і спортивну сорочку. Ми пішли в Гленарм, старий бар Діна – дорогою Генрі викинув костюм в урну – я подзвонили Тіму Грею. Був вечір.
– Ти? – засміявся Тім Грей. – Скоро буду.
За десять хвилин він залетів у бар зі Стеном Шепардом. Вони разом відвідали Францію і були надзвичайно розчаровані своїм денверським життям. Вони полюбили Генрі та пригощали його пивом. Він наліво й направо почав витрачати свої тюремні заощадження. Знову я опинився у м'якому темному денверському вечорі з його святими провулками та божевільними будинками. Ми пішли по всіх барах міста, по придорожніх забігайлівках на Західному Колфаксі, по негритянських барах Файв-Пойнтс, по всьому.
Стен Шепард роками хотів зі мною познайомитись, і тепер уперше ми завмерли навпроти входу до бару.
– Селе, з того часу, як я повернувся з Франції, я гадки не маю, що з собою робити. Це правда, що ти їдеш у Мехіко? Хай йому чорт, можна я поїду з тобою? Я можу дістати сто доларів, а коли ми туди доїдемо, підпишусь на солдатські чеки в коледжі Мехіко-сіті.
Добре, все було домовлено, Стен їхав зі мною. Він був довгоногим, сором'язливим, денверським хлопцем з божевільним волоссям і повільними, легкими манерами Гарі Купера.
– Хай йому чорт! – сказав він, виставив свої великі пальці на поясі й поплив вулицею, повільно хитаючись з боку на бік. Його дідусь посварився
