Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату

Венді миттю заповзла назад у машину. Сержант Маковскі виструнчився, змінився на лиці й добряче зблід. Операція «Забери підлітка зі школи» несподівано завершилася катастрофою.

Швидким кроком до нас наближався полковник Вескотт.

Услід за полковником бігла злякана Меґан. За Меґан бігла суперінтендант Сара МакКарті. У неї обличчя теж було біле, як стіна. Вескотт ошелешено витріщився на нас із Франческою.

— Джорджіо, що це за бісовий маскарад?! Що тут відбувається?! Франческо, не ховайся, я тебе бачу! Венді! Венді Аманда Вескотт!

Бідолашна юнка обережно вилізла з машини й також сховалася за мене. Тепер за моєю спиною ховалися дві злякані дівчини, а переді мною стояв розлючений полковник — теж із двома переляканими дівчатами за спиною. По той бік машини мінився п’ятдесятьма відтінками білого сержант Маковскі.

Навколо почав збиратися натовп.

Це була, без сумніву, сімейна сцена. Розлючений татусь і діти, що наробили шкоди. Наймолодшій дитині було сімнадцять, а найстаршій — сорок.

— У мій кабінет! Усі! — наказав Вескотт, рвучко розвернувся на каблуках і покрокував у напрямку нашого корпусу.

— У тебе немає тут кабінету! — обережно сказала Меґан. — Там тепер полковник Ґвінн.

— За мною! — рявкнув полковник.

Ми приречено попленталися за колишнім командиром.

З часу, коли полковник Ґвінн перебрав командування від полковника Вескотта, в кабінеті абсолютно нічого не змінилося. Простий стіл. Стільці. Залізні шафи і два прапори — США та Коннектикута. Зник хіба що Пікачу. Впевнений на сто відсотків, що жовта електробілка знайшла прихисток на новому робочому місці Вескотта.

Наша гоп-компанія стояла, тісно збившись у гурт. Навпроти, заклавши руки за спину, стояв полковник.

— Ну? Що це все означає? — прогарчав полковник. — Я цілком випадково заїхав на базу, і тут мені дзвонить містер Ґаскелл. Повідомляє, що мою дочку зі школи забрали двоє офіцерів. Я аж похолов із переляку! «Які ще два офіцери?! — питаю його. — Я нікого не посилав!» «Тоді я викликаю поліцію, вашу дочку забрали невідомі!» — каже мені містер Гаскелл. Я трохи не вмер! Добре, хоч спитав, як вони представились. «Якось дивно, — каже. — По іменах: Джорджіо і Франческа». Джорджіо і Франческа! Ну авжеж! Джорджіо і Франческа! Божевільна парочка! Хто ж, крім них?! — полковник із люті почервонів, як сицилійський апельсин.

Франческа міцно схопила мене за рукав і знов сховалася за моєю спиною. Вона страшенно не любила, коли в приміщенні хтось кричав.

— Я біжу на КПП — і дізнаюся нові подробиці! — продовжував сваритися Вескотт. — Виявляється, їх повіз сержант Маковскі! Один із найкращих моїх воїнів, воїн, якому я довірив охорону бази! Що це все означає, я вас питаю?! Маковскі!

— Сер, — тихо, але твердо сказав Маковскі. — Це була моя ідея. Я був організатором і виконавцем, сер!

— Усе було не так, сер! — нарешті подав голос я. — Втілення було моє. Це я зробив! — мені вже набридло, що полковник вичитує нас, наче школярів. — Це я забрав Венді зі школи, Маковскі взагалі в машині сидів. І вза…

— І керував операцією! — перебив мене Маковскі. — Я говорив їм, що і як робити.

Повисла пауза.

— На хріна ти дав їм зброю? — прохрипів Вескотт. — Ти забув, що силовики відвідують школи за попереднім погодженням із місцевим відділком і завчасно попередивши патруль?! Та їх би там поклали, як оленів! На території школи зброя під забороною!

— Сер, я заздалегідь попередив і відділок, і патруль, сер! — твердо сказав сержант. — Я знаю порядок.

— Це була моя ідея, — Меґан стояла, схрестивши руки на грудях. Її очі були схожі на дві щілинки. Я впізнав цю позу і цей тон. На кораблі назрівав бунт.

— Ну, хто ще візьме на себе авторство?! — заволав розлючений полковник.

— Я, — Франческа нарешті відпустила мій рукав, вийшла з-за моєї спини й стала поруч. — Ми всі разом це придумали і втілили.

— МакКарті, може, ще й ви брали в цьому участь?! — процідив крізь зуби полковник. Він уже не кричав, тільки дивився на нас із-під лоба.

— Сер, так, сер! Я їх підтримала! Я їх і зараз підтримаю, сер! — металевий Сарин тон нагадав мені, як вона змусила полковника підписати наказ про безглютенове меню.

— А тепер поясніть мені, dream team ви довбаний, на чорта ви це все влаштували?! Венді! Ти не могла спокійно сісти в шкільний автобус і доїхати додому?! Захотіла пригод на свою дупу?! Венді!

Венді схлипувала на плечі в старшої сестри. Меґ її обнімала й гладила по голові.

— Венді!

Молодша Вескотт раптом підняла очі на батька.

— Не кричи на мене, — тихо сказала вона. — Я не твої солдати, щоб ти на мене кричав.

— Що-о-о? — з подиву полковник аж задихнувся.

— Те, що чув. Не кричи на мене!

Полковник явно хотів відповісти щось різке, бо жили на його шиї натягнулись, як канати. Але раптом осікся на півслові. Я подивився на Венді й замість заплаканих і зляканих дівочих очей побачив дві вузькі бійниці форту Ніаґара, який захищав північний фронтир США від французів.

— Хочеш пояснень, тату? Ну то слухай. Скільки себе пам’ятаю, я змалечку сама їхала на шкільному автобусі до школи або з неї верталася. Я сама! Часом із Меґан, але переважно сама! А моїх однокласників возили батьки! Не так часто, звісно, але всіх! І після школи я деколи їхала з друзями, яких забирали батьки! А знаєш, куди ми їхали?! У кафе! На каву! На піцу! На барбекю! Ви мене забирали хоч КОЛИСЬ? Той випадок, коли я захворіла прямо в школі, не рахується! І то, мене мама забирала! Але мама також працює! — Венді розвела руками. — І ти працюєш! Ти завжди працюєш! Якщо раніше ти хоч після роботи з нами грався або щось розповідав, то тепер я тебе взагалі не бачу!

— Я працюю, щоб…

— «Щоб сплачувати рахунки й купувати все, що вам необхідно»! — Венді явно перекривила когось із батьків. — Я це дуже ціную, але насамперед мені потрібні батьки! Нормальні батьки, які заберуть мене зі школи, коли я їх про це попрошу! Які відвезуть мене туди, куди мені треба! Раніше ти возив нас у парк, ми їздили в Bear Grill! Хавчик там так собі, але ми хоча б їздили туди всі разом, і саме через це мені там подобалося! Коли ми там були востаннє?! Пам’ятаєш?!

— Венді, я нама…

— Не пам’ятаєш! А я пам’ятаю! На мій день народження три роки тому! Я у школі всім розповідаю, які в мене чудові батьки, який татко, яка матуся! А з мене вже почали сміятися, бо чули про вас, але ніхто не бачив! Ви не були на жодному концерті в нас у школі, не були на жодній грі! — на очах у Венді виступили злі сльози. — Так, я впорола дурницю, збрехала, що любий татко виділив мені охорону і дбає за мене! Треба було просто попросити Маковскі забрати мене без цього маскараду, а в школі сказати, що я просто завела собі дорослого хлопця!

Вескотт приголомшено мовчав, тільки кліпав безпорадно очима. Він явно не очікував такого повороту і просто не знав, що сказати у відповідь. Тому вирішив зірватися на сержантові:

— Маковскі! Тобі дисциплінарне стягнення! Це вже друге дисциплінарне! Ще одне — і полетиш із бази під три чорти!

Першу службову догану Маковскі отримав за пса Фітцпатріка, який вибіг на злітно-посадкову смугу, через що довелося відправити