Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
А посеред смертного поля лунали пісні, сходились і розходились пари у танці. Солдати в зелених гімнастерках ляскали солдатів у сірих мундирах по спині так, що луна гула. Під загальний регіт виникла навіть така гра: хто вдарить гучніше. Окремо стояли гуртки і пробували розмовляти:
— Моя! — гукав гвардієць, тицяючи себе пальцем у груди. — Твоя! — і тицяв пальцем у груди німця, — моя — твоя — мир!
Він був цілковито певний, що коли спотворить мову, то це вже буде мова германська, і його зрозуміють.
І справді, його розуміли.
Німець у відповідь теж калічив свою мову:
— Іхь — зольдат, ду — зольдат. Вір — меншен!
— Віримо! — гукали зрозумівши гвардійці. — Солдатів менше! Вибили нашого брата, солдата. Пора кінчать війну!
— Альзо!
В іншому колі поспіхом складався словник міжнародної солідарності:
— Камрад! — гукав гвардієць і тицяв у груди і собі, і німцеві. — Товариші! Камрад по–нашому буде — товариш!
— Я! Я!
— Ти ж, ти! І я! Обидва товариші! Аякже! Камради! Ясно?
— Яволь! Ту–ва–риш! Камрад! Геносе…
— Вірно! Дивіться, братці, вже по–нашому як чеше!
Прапорщик Дзевалтовський навіть промовляв:
— Ді алес фолькен зінд брюдер! Алес фолькен — герман, поляк, рюс: всі — брюдер! Вшіске! Ферштеєн? За що воюємо? Імперіалізм!
— Яволь!
— Кайне гвер, каине машингевер, ніхт пул єн! Ферштеє? Нідер кріт! Брюдер! Геть війну! Ура! Гох!
— Гура! Гох! — гукали й німці. — Нідер мігм кріг!
Тим часом Дем'янова рота вийшла вся. Снаряд з німецької сторони впав у сусідній квадрат, і на мітинг війнуло гаром і курявою. «Базар» треба було кінчати.
І німці повертались у свої шанці з буханками хліба під пахвами. Вони повертались в окоп, який ще вчора вранці був німецьким, потім став російським, а тепер був просто покинутий — нічий. Тепер німецькі офіцери могли подавати рапорт по начальству, що, мовляв, стан на фронті відновлено: позиції повернуто геройським ударом без відчутних втрат з німецького боку, але з вельми відчутними втратами з боку росіян.
Мітинг розійшовся, братання закінчилося, але ще довго бриніли пісні в окопах — і з нашої, і з німецької сторони.
І дивно: в німецьких шанцях співали німецьких пісень, в російських — російських, але коли затягли української «Ой що ж то за шум учинився», то «що комар на мусі оженився» прилинуло вже з німецької сторони, аж з–поза Обертина.
Абтайль перед Обертином держали німецькі, а поза Обертином — австро–угорські дивізії. А в складі австро–угорської армії, як відомо, були цілі підрозділи галичан, синів особливо стражденних у цій війні західних земель України.
В світовій війні воювали між собою уряди, але руками народів, а український народ віками переполовинено: українцям доводилось служити солдатами по обидва боки фронту — і в російській, і в австро–угорській арміях.
Вечоріло. День війни закінчився.
У зведенні ставки з'явилось чергове: на фронті без змін.
За що боролись?
1
Село Бородянка на Київщині цього погожого недільного ранку виглядало зовсім незвичайно.
Витягнута довгою стрічкою понад «большаком» Бородянка має тільки одну вулицю — оцей «большак» з Києва в «поліщуки» — і виставила свої півтисячі хат обаполи шляху тісно, бо на чиншових від графа Шембека грунтах. Така топографія і зумовила, власне, сумирність побуту села, незважаючи на доволі–таки потужне господарське життя — панський млин, панську економію, кілька чинбарень, кілька кузень та десяток людських вітряків. Коли в Бородянці люди сходяться в одному кінці села, — з другого і не вгледіти тієї сходки. Коли заспівати на одному кутку, — на іншому й не почути. Коли гукнути на ґвалт на майдані, — під економією і не обізветься. Цілим селом бородянці не сходились навіть у дванадцять щорічних ярмарків, а ярмаркували ж у Бородянці люди і з Дружні, Рудні, Голокрилля, Ряски, Глеї, Забари, Поташні та інших шембеківських хуторів і з Мірчі, Небрата, Нової Буди, Бабинець, навіть Макарова — з земель панів фон Мекка, фон Лянге, де Лятура й Родзянка.
Та сьогодні стільки подій мало відбутися в селі, що сколихнулося відразу мало не
