Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Коли все завершилося, Сабін наостанок поглянула на молодого чоловіка. Він примружився й, піднявшись, пішов до виходу.

Дівчина в супроводі двох охоронців йшла по довгому темному коридору. На стінах висіли маленькі лампади, які освічували приміщення. Вона чула жіночі крики, стогони, плач. Від цих звуків Сабін скривилася. Ніхто не може бути захищеним від людського егоїзму наживи. І навіть вона. У душі Сабін закралася огида, зневага до таких місць та її спадку. Завжди жила в розкоші та багатстві й не знала, які жорстокі правила виживання. Тепер Сабін дізналася. І цей урок вона запам’ятає назавжди.

Коли Сабін вивели з приміщення, з неї зняли наручники. Охоронець заштовхав її в машину на заднє сидіння. Спереду сів водій і чоловік, який купив її.

— Я регент містера Пітера Крейда, — оглянувся чолов’яга й посміхнувся. — Знаєш, хто такий містер Крейд, дівчинко?

— Покидьок! — відповіла й, стиснувши вуста, відвернулася.

Чоловік голосно засміявся та, наказавши водію їхати, розсівся на сидінні та на весь салон почав присмоктувати цукерки.

«Щоб ти вдавився, гнида!» — подумала Сабін.

Залізні ворота відчинилися, і автівка виїхала з території клубу. Дівчина, оглянувшись, побачила, що за ними поїхали ще три машини.

— Не бійся, діаманте! — промовив регент й озирнувся. — Можливо, для тебе скоро все й закінчиться. Якщо твій брат…

— Головне, щоб потім ви не боялися, — перебивши чоловіка, Сабін склала руки на коліна.

— Така юна, прекрасна й норовлива. Ти лише досягнення цілей. Дитинко, Пітер такий же самий покидьок, я і твій брат та всі оті чоловіки, які сиділи в залі й споглядали, торгувалися, коли продавали тебе, ніби товар, — з відразою промовив чоловік.

— Скільки ви людей вбили заради того, щоб досягти звання регента? І воно того варте було?

— Твій брат не говорив тобі, що вчасно потрібно закривати писок? — гаркнув чоловік.

— Мій брат говорив мені, що за кожну мою сльозинку вороги будуть жевріти у вогні. Доки я ще не заплакала.

Машини супроводу, які їхали позаду, неочікувано зіштовхнулися. Пролунав звук вибуху. Сабін, озирнувшись, побачила, як автівки запалали.

— Тисни на газ, бовдуре! — закричав регент на водія.

Позаду них вистроїлися три машини й пролунала автоматна черга. Закривши голову руками, Сабін пригнулася. Тіло оніміло від страху. Було відчуття, що грудну клітку ніби хтось здавлює. Скло посипалося на неї, і вона від жаху та болю зойкнула. Останнє, що вона почула перед тим, як машина вилетіла на тротуар, це оскаженілий крик регента. Відбувався сильний поштовх, й автівка на швидкості перевернулася.

Сабін розплющила очі й вдихнула. Лише від одного подиху відчула нестерпний біль у грудній клітці. Страх із сумішшю болю заволодів тілом. Присмак крові в роті викликав нудоту. Вона чула голоси, які долинали звідусіль. Вона жива, але, чи надовго…

— Перевірте, чи дівка жива! Мерщій, доки не з’явилися люди Неро! — вона почула хижий і злісний чоловічий голос, а потім пролунали постріли й запала тиша.

Тиша. Така чарівна та неосяжна. Більше не було чутно крики, голоси й звуки пострілів. Все вмить зникло. Сабін перевернулася на спину. Повіки стали тяжкими, і вона повільно почала заплющувала очі. Якщо це її кінець, то він буде в тиші…

Почувши кроки та звук битого скла, які розділяли її і тишу, Сабін ворухнулася й, застогнавши, розплющила очі. Вона ще й досі жива. Хтось потрощив дверцята машини, і Сабін повільно почала повзти. Піднявши голову, побачила, як над нею зависла чоловіча тінь. І в цієї тіні були сіро-зелені очі.

— Хто ви? — прошепотіла.

Чоловік обережно взяв її на руки й відповів:

— Вважай, янголе, що я твоя темна сторона.

Більше не було сил боротися. Сабін заплющила очі. Темрява вмить окутала її, і вона втратила свідомість.

Адам Воррен, який був присутнім на торгах, вийшов зі зруйнованого приміщення й, тримаючи дівчину на руках, зупинився біля мертвого тіла свого охоронця. Поглянувши з-під лоба на чоловіків, які оточили їх зі зброєю в руках, вигнув брови.

— Воррене, віддай мені дівку!

Адам озирнувся й, поглянувши на Пітера Крейда, який навів на нього автомат, широко посміхнувся й, опустивши голову, поглянув на червоні цятки на сорочці.

— Крейде, ти особисто приїхав! Значить, дівчина дуже важлива! — промовив Адам і рушив до машини.

— Зробиш ще один крок, і я продірявлю тебе разом із дівкою! — закричав Крейд.

Жителі, побачивши людей зі зброєю, швидко тікали у свої домівки. І згодом вулиця спорожніла від перехожих та зівак. Залишилися лише ті, хто віддав накази й ті, хто смиренно їх виконував…  

Почувся свист шин, і Адам зупинився. Кілька машин різко загальмували, і звідти вибігли чоловіки й зробили друге коло. Воррен, його люди й охорона Крейда були в подвійному оточенні. Світло від фар машин змушував всіх присутніх прижмуритися. Адам, оглянувшись, кивнув своєму регенту Джейкобу.

— Воррене, віддай Сабін! — голосно промовив регент Луки Неро Артур. — Тобі нікуди тікати!