Відверто про Клавдію - Деніел Кіз

Я сидів мовчки, намагаючись приховати свою тривогу. Нарешті, після двох років, я віднаходив сполучну ланку між Льюїнґдонами та Клавдією.

— Що ви тоді зробили?

— Подивилася свій астрологічний прогноз.

— Пам’ятаєте, що там було?

— Що це вдалий день для відкриттів і вдалий день для досліджень.

— А-а-а-а-а!

Вона розсміялась і луною відповіла:

— А-а-а-а-а!

— Ви це не вигадуєте?

— Ні… я пригадую…

— Тоді чиїми гороскопами ви користуєтесь?

— Сідні Омара. Його прогноз для Близнюків.

Я кивнув.

— Чудово, Клавдіє. Продовжуйте.

Вона припинила розхитуватися.

— Усе. Ось як я дізналася всі ті подробиці.

Раптом я відчув себе спустошеним. Глянув на неї, не вірячи.

— Що?

— Так я дізналася про місце вбивства. Хіба не це ви намагалися з’ясувати всі ці місяці?

Я заговорив повільно, щоб приховати своє розчарування.

— Лиш є одна проблема: я не можу повірити, що Ґері вдавався в такі деталі — горішки на підлозі, снігоочисник у гаражі, блакитна миска вівсянки в мийці. Він ніколи б не розповів таких подробиць Боббі. Ви, мабуть, дізналися їх у якийсь інший спосіб.

Кладвія надула губки.

— Ви мені не вірите.

— Як я можу? Коли ви кажете мені те, що не має сенсу, я не знаю, як бути.

Я готовий був стояти на своєму, але її очі так благально дивились, що я зрозумів: тиснути на неї марно. Вона збрехала навіть експертам на допиті.

І все ж ми підбиралися до мети. Відповідь була близько, якщо тільки вдасться переконати її довіритись мені.

3

Наступного тижня ми пройшлися по тих самих спогадах, цього разу почавши з подій, які сталися того дня пізніше — після того, як Ґері описав Боббі ті вбивства.

— Пам’ятаю, — розповідала Клавдія, — за тиждень до того Свинар сказав, що ми відсвяткуємо день Валентина раніше, бо йому треба в дорогу, і він поведе мене й Джинджер на вечерю в «Кагікі», перш ніж ми підемо на роботу. Я вдяглася — мені потрібна ціла вічність, щоб зібратися, — і він заїхав за мною. Джинджер зустріла нас у «Кагікі».

— Свинар повіз вас вечеряти перед роботою? А потім ще й на сніданок після роботи того ж дня?

— Він був такий. Полюбляв отак робити.

— Продовжуйте. Що сталося в «Кагікі»?

— Я була неабияк засмучена після того, як почула розмову Ґері про трьох людей, яких вони з братом щойно вбили. Сказала Свинарю і Джинджер, що мені треба зробити дзвінок, тоді пішла до бару й зателефонувала сусідові, щоб забрав мене з «Кагікі», бо маю кудись поїхати. Потім сказала їм продовжувати без мене й попросила Джинджер відмітитися за мене в «Галереї зображень», бо знала, що трохи спізнюся. Їм не сподобалась ідея залишити мене саму, але я запевнила їх, що маю зробити дещо важливе, що до мене вже їде друг і зі мною все буде гаразд…

— Продовжуйте, — прошепотів я, не бажаючи розвіяти чари.

— Трохи згодом приїхав мій друг.

— Як його звати?

Вона похитала головою.

— Не пам’ятаю. І чому ви кажете «його»? Я не можу пригадати, був це чоловік чи жінка. Справді не можу. Але хто б це не був, у нього було руде волосся. Може, ім’я до мене прийде. Та хто б це не був, він давно поїхав з Колумбуса.

— Куди вас відвезли?

Клавдія благально подивилася на мене й поклала руку поверх моєї.

— Ви впевнені, що мене не звинуватять у злочині? Я не хочу, щоб за це мене знову кинули за ґрати.

— Не бачу, як таке можливо. Ми вже говорили про це раніше. Убивства розкриті, тож який прокурор у цілому світі схоче заново відкривати справу?

Вона на мить замислилася над цим і кивнула.

— Гаразд. Я попросила цю людину відвезти мене до будинку Маккена.

Це було так просто, що ошелешило мене.

— Навіщо?

— Я лише мала побачити, чи те, про що чула, правда. Раніше мене звинувачували в тому, що в мене галюцинації, коли я випадково щось підслуховувала. Того разу, коли я побачила, як зарізали жінку за моїм домом, люди казали, що це маячня і що цього ніколи не було. Я мала вдовольнити свою цікавість.

— Звідки ви знали, де розташований будинок?

— Я бувала там раніше.

— То мати Мікі Маккена справді запрошувала вас до себе на вечерю, як ви й казали Чемпу?

Клавдія м’яко поплескала мене по руці.

— Ви знову робите завчасні висновки. Ні, це я вигадала, щоб заплутати Чемпа. Власне, будинок Мікі попередньо належав одній моїй знайомій, яка тримала гей-бар у Колумбусі. Не хочу називати її ім’я. Але вона влаштовувала бучні вечірки, і кілька разів мене запрошували. Тому я й знала будинок так добре. Знала кожну кімнату.

Я кивнув на знак вибачення.

— Що я казала, перш ніж ви втрутилися? Ви не повинні зупиняти мене, коли я пригадую, інакше взагалі все забуду.

— Вибачте. Ви попросили вашого друга відвезти вас до будинку Маккена. Ви заходили всередину?

Вона важко зглитнула й кивнула.

— Так. І пройшла — насправді пробігла — крізь будинок та побачила тіла. Усередині було спекотно, тому що Ґері чи його брат увімкнули опалювання на повну потужність. Знаєте, чому?

— Розкажіть мені.

— Щоб важче було визначити час смерті матері. Мікі й Кріссі замерзли в гаражі, тож за їхніми тілами визначити час смерті теж ніхто не міг. Я побачила все, що хотіла побачити, а потім вибігла, і мій друг відвіз мене на роботу.

Я безвольно сидів на місці.

— Тож певною мірою Говард Чемп мав рацію. Ви таки були на місці злочину. Чому ви просто не розповіли йому того, що сказали мені? Навіщо всі ці вигадки, нібито ви тримали зброю, а Боббі натискав гачок?

Вона стенула плечима.

— Я знала, що Чемп мені не довіряє. Тож мала розповісти йому щось, у що він повірить, і мусила правду розбавити вигадками, щоб усе це розвалилося в суді.

— Ви все це продумали?

Жінка всміхнулася.

— Дене, я дуже розумна людина.

— Так, Клавдіє. Ніколи в цьому не сумнівався.

Вона знала, що я кажу щиро, і видно було, що їй це приємно.

— Кілька запитань про те, що ви мені розповіли.

— Мені не подобається ворушити це, — відповіла вона. — Тривожно думати про ті тіла.

— Гаразд. Ваш рудоволосий друг увійшов разом із вами?

— О, ні. Він чи вона сидів у машині з увімкненим двигуном.

— Перед самим будинком чи через вулицю?

— Через вулицю.

— Сніг ішов чи вже припинився?

— Ох, ішов, — виразно промовила вона. — Сипало рясно.

— Він чи вона знав, навіщо ви ходили до будинку?

— Не тієї ночі. Гадаю, ця людина дізналась після того, як виявили тіла й про них повідомили в газетах.

— Що він чи вона сказав після цього?

— Я ніколи не бачила мого сусіда знову. Цілком упевнена, що він чи вона поїхав із міста.

Я ні на мить не повірив, що Клавдія не може пригадати, був її водій чоловіком чи жінкою. Моя співрозмовниця