На дорозі - Джек Керуак

мені свою руку. У всій цій збудженій атмосфері я не помітив, що він мав страшну травму руки. – Я вдарив Мерілу в лоб двадцять шостого лютого о шостій вечора – якщо точніше, о шостій десять, бо я пам'ятаю, що мені треба було на поїзд через годину і двадцять хвилин, – це був останній раз, коли ми бачились і останній раз, коли ми все вирішили, і тепер слухай ось що – мій великий палець відскочив від її лоба і вона навіть синяка не мала, і навіть посміялась, але мій великий палець зламався біля зап'ястя, і якийсь жахливий лікар вправив кості на місце і тричі накладав гіпс; у цілому я провів двадцять три години на твердих лавках, чекаючи, і так далі, і в останньому гіпсі у мій палець був вставлений штифт для витяжки, тому коли в квітні вони зняли гіпс, штифт вніс у кістку інфекцію, і в мене розвинувся остеомієліт, який з часом став хронічним, і після операції, яка була невдалою, та місяця у гіпсі довелося ампутувати маленький шматочок кінчика пальця.

Він розмотав пов'язку й показав мені. Під нігтем не було півдюйма плоті.

– Все ставало гірше й гірше. Мені треба було утримувати Каміл і Емі, тому я працював, якомога швидше – я був формовником на «Фаєрстоуні», я опрацьовував відновлені шини, а потім вантажив велетенські стон'ятдеся-тикілограмові шини – я міг працювати лише здоровою рукою і весь час травмував хвору – знову її зламав, знову її вправляв, і знову вона пухне і запалюється. Тому тепер я доглядаю дитину, а Каміл працює. Бачиш? Яка ж це біда така сталась, мене класифікували три-А; помішаний на джазі Моріарті має хворий зад, його дружина коле йому тричі на день пеніцилін для великого пальця, від чого з'являється кропивниця, бо в нього алергія. Він має за місяць прийняти шістдесят доз соку Флемінга. Він мусить пити таблетки кожні чотири години, щоб боротися з алергією від соку. Він п'є кодеїновий аспірин від болю в пальці. Йому потрібна операція на нозі через запалену кісту. Він встає кожного понеділка о шостій годині ранку, щоб почистити зуби. Він ходить до лікаря двічі на тиждень зі своєю ногою на консультацію. Щовечора він п'є сироп від кашлю. Він весь час шморгає носом, який провалився під сідловиною, там, де кілька років тому зробили операцію. Він втратив великий палець на своїй руці, якою маю кидати. Найкращий кидач м'яча на сімдесят ярдів у історії виправної колонії штата Нью-Мексико. І, не дивлячись на все це, я ніколи не почувався краще і щасливіше, і так чудово бачити, як маленькі дітки граються на сонці, і який я радий бачити тебе, мій дорогий прекрасний Селе, і я знаю, я знаю, що все буде добре. Ти побачиш її завтра, моя чарівна красуня дочка вже може сама стояти по тридцять секунд, вона важить двадцять два фунти і має двадцять дев'ять дюймів у довжину. Я нещодавно дізнався, що вона на тридцять один і чверть відсотка англійка, на двадцять сім з половиною відсотка ірландка, на вісім і три чверті відсотка голландка, на сім з половиною відсотка шотландка і на сто відсотків красуня. – Він щиро привітав мене із завершеною книжкою, яку схвалив видавець. – Ми знаємо дитя, Селе, ми старіємо, кожен із нас, помаленьку, і пізнаємо всілякі речі. Те, що ти мені розповідаєш про своє життя, я добре розумію, я завжди цінував твої почуття, і тепер ти справді готовий зустріти дуже гарну дівчину, якщо ти, звичайно, зможеш її знайти, і зробити її розум твоєю душею, як я сам завжди намагався з моїми бісовими жінками. Чорт! Чорт! Чорт! – кричав він.

Уранці Каміл викинула нас обох із дому, з валізками і всім іншим. Усе почалось, коли ми потелефонували Рою Джонсону, старому денверському Рою, і він прийшов на пиво, коли Дін доглядав дитину, мив посуд і розвішував надворі білизну, але через своє збудження усе робив сяк-так. Джонсон погодився відвести нас у Міл-сіті, щоб знайти Рсмі Бонкьора. Каміл повернулася з роботи у лікарській приймальні і подивилась на нас сумним поглядом змученої життям жінки. Я намагався показати цій нещасні жінці, що не мав ніяких поганих намірів стосовно її дому, тому привітався з нею і говорив якомога тепліше, але вона знала, що це якась підстава, можливо, якийсь трюк, бачений у Діна, тому вона лише мляво

посміхнулась. Уранці розігралася страшна сцена – вона лежала на ліжку в істериці, і посеред усього цього мені раптом захотілося в туалет, а пройти туди можна було лише через її кімнату.

– Діне, Діне, – кричав я, – де тут найближчий бар?

– Бар? – здивовано перепитав він; миючи руки в раковині на кухні. Він думав, що я хочу напитись. Я розповів йому мою дилему, і він сказав:

– Давай, іди, не бійся, вона весь час така.

Ні, я так не міг. Я вибіг у пошуках бару; пішов угору і вниз по Російському пагорбу й нічого не знайшов, крім пральних автоматів, хімчисток, лимонадних фонтанів і салонів краси. Я повернувся назад у похилий будиночок. Дін і Каміл кричали одне на одного, я прослизнув повз них із жалюгідною посмішкою й зачинився в туалеті. Через кілька хвилин Каміл викидала Дійові речі на підлогу вітальні й наказувала йому вимітатись. На моє здивування, я побачив над диваном олійний портрет Галатеї Данкел у повний зріст. Я раптом зрозумів, що всі ці жінки разом проводять місяці самотності й жіночності, обговорюючи божевілля своїх чоловіків. Я чув, як маніакальний сміх Діна лунав на весь дім разом із плачем дитини. Потім він літав по дому, як Граучо Маркс, із зламаним пальцем, замотаним величезним білим бинтом, який стирчав, немов бакен, незворушний посеред диких хвиль. Я знову побачив його жалюгідну побиту валізку, з якої стирчали шкарпетки і брудна білизна; він нахилився над нею, запихаючи туди все можливе. Потім він узяв ще одну валізку – найчіткішу валізку в США. Вона була зроблена з паперу, з малюнками, які нагадували шкіру, а зверху було щось на зразок защіпок. На валізці була також якась величезна дірка; Дін обмотав її шнурком. Потім він схопив свою моряцьку сумку і закинув у неї речі. Я схопив свою сумку, спакувався, і поки Каміл лежала на ліжку і кричала- «Брехун! Брехун! Брехун!», ми вискочили з дому й поплентались вулицею до найближчого трамваю – чоловіки з валізками й величезним замотаним