На дорозі - Джек Керуак
Розділ другий
ВІН підійшов до дверей зовсім голий, йому було начхати, навіть, якщо б там стояв сам президент. Він приймав світ сирим.
– Сел! – сказав він з непідробним здивуванням. – Я не думав, що ти це все ж таки зробиш. Ти нарешті приїхав до мене.
– Ага, – сказав я. – Все в мені розвалилось. А як твої справи?
– Не дуже, не дуже. Але нам треба обговорити мільйон речей. Селе, нарешті настав час нам з тобою поговорити і з усім розібратись.
Ми погодилися, що час настав, і зайшли всередину. Моя поява була, немов прихід дивного злого янгола в дім білосніжних ягнят, і щойно ми з Діном почали збуджено розмовляти на кухні, як це викликало плач нагорі. Все, що я казав Діну, відгукувалось диким тремтінням та шепотом: «Так!» Каміл знала, що станеться. Як виявилось, Дін затих на декілька місяців; тепер з'явився янгол, і Дін знову божеволів.
– Що з нею таке? – прошепотів я. Він сказав:
– Вона стає все гіршою й гіршою, чувак, вона плаче і вчиняє скандали, не дає мені побачити Сліма Гаярда, злиться щоразу, як я запізнююсь, а коли я залишаюся вдома, то не розмовляє зі мною і каже, що я справжнє чудовисько. – Він побіг нагору заспокоїти її. Я чув, як Каміл кричала:
–
Ти брехун, ти брехун, ти брехун!
Я використав можливість подивитися на їхній чудовий дім. Це був двоповерховий, кривий, розвалений котедж посеред висоток на верхівці Російської гори з видом на затоку; він мав чотири кімнати, три нагорі і одну велетенську підвальну кухню внизу. Кухонні двері відкривались на зелений двір з натягнутими шнурками білизни. На кухні була комора, де стояли Дійові черевики, досі з ночі вкриті закам'янілим техаським болотом, коли «Гадсон» застряг у річці Бразос. Звичайно «Гадсона» вже не було; Дін далі не зміг його виплачувати. Він узагалі не мав машини. На підході була їхня друга випадкова дитина. Страшно було чути, як ридає Каміл. Ми не могли цього витримати і пішли купити пива та принесли його на кухню. Каміл нарешті заснула або всю ніч тупо дивилась у темряву. Я не уявляв, що наспраді було не так; можливо, Дін довів її до божевілля.
Після мого останнього від'їзду із Сан-Франциско Дін знову божеволів за Мерілу і місяцями стежив за її квартирою на Дівісадеро, куди кожної ночі вона приводила іншого моряка; він заглядав у щілину поштової скриньки та бачив її ліжко. Там він бачив Мерілу, розпростерту біля хлопця. Він, як тінь, ходив за нею містом, бо хотів зібрати незаперечні докази того, що вона справді шльондра. Він любив її, він божеволів від неї. Нарешті зовсім випадково йому до рук потрапила «погана зеленка», як кажуть у цій справі – зелена, необроблена марихуана – і він забагато її викурив.
– У перший день, – розповів він, – я, немов дошка, лежав у ліжку й не міг ні рухатись, ні говорити; я просто дивився, широко розплющивши очі. Я чув у голові якесь гудіння, бачив чудові різнокольорові видіння і відчував себе чудово. На другий день усе до мене прийшло, УСЕ, що я коли-небудь робив, або знав, або читав, або чув, або тільки пропонував, прийшло до мене і реорганізувало себе в моїй голові у новій логічній структурі, але тому, що я не міг нічого думати про внутрішні проблеми, утримати й задовольнити здивування та вдячність, яку я відчував, я весь час казав: «Так, так, так, так». Не голосно. Просто «Так», дуже тихо, і ці видіння на зеленому чаї тривали три дні. За той час я все зрозумів, усе моє життя було вирішене, я знав, що люблю Мерілу, я знав, що повинен знайти свого батька, хоч би де б він був, і врятувати його, я знав, що ти – мій товариш, і таке інше, я знав, наскільки крутий Карло Маркс. Я знав тисячі речей про тисячі людей повсюди. На третій день у мене почались страшні кошмари наяву, і вони були настільки страшні та бридкі, що я просто лежав, тримаючись руками за коліна, я стогнав: «О, о, о, о…» Мене почули сусіди та викликали лікаря. Каміл з дитиною поїхала до своїх батьків. Увесь район був схвильований. Вони зайшли і знайшли мене у ліжку з розкинутими руками. Селе, я побіг до Мерілу із залишками цього чаю. І знаєш, що все те саме сталось з цією дурепою? – Ті самі видіння, та сама логіка, те саме остаточне рішення про все, погляд на правду як один болісний шматок, який приводить до кошмарів і болю, – брр! Тоді я знав, що люблю її так сильно, що хочу її вбити. Я побіг додому і бився головою об стіну. І побіг до Еда Данкела; він повернувся у Фріско з Галатеєю; я запитав у нього про знайомого нам хлопця, в якого є пістолет, я пішов до нього, купив пістолет, побіг назад до Мерілу, заглядав у щілину для листів, вона спала з якимось типом, я мусив відступити й подумати, і вернувся за годину. Я туди увірвався, вона була одна – я дав їй пістолет і наказав мене застрелити. Я попросив її укласти солодкий пакт смерті. Вона не хотіла. Я сказав, що один із нас має померти. Вона сказала – ні. Я бився головою об стіну. Чувак, я був божевільний. Вона тобі розкаже, вона мене відговорила.
– А потім що сталося?
– Це було багато місяців тому – після того, як ти поїхав. Вона врешті вийшла заміж за продавця старих машин, цей козел обіцяв мене вбити, якщо знайде, і, якщо треба, я себе захищатиму, я його вб'ю і сяду в Сан-Квентін, бо, Селе, ще якась біда, яка б вона не була, – мене садять у Сан-Квентін на довічне – і це мій кінець. З поганою рукою і все таке. – Він показав
