Спокута - Світлана Талан

– Мамо, вони їдуть за нами, – сказав Сергій і подивився на матір наляканими очима.

– Нехай собі їдуть, – спокійно відповіла вона й зменшила швидкість, – дамо змогу нас обігнати.

«БМВ» гучно просигналив, обганяючи їхній «Опель», та різко загальмував попереду, перекриваючи шлях. Катерина натиснула на гальма.

– Мамо, що буде з нами? – Сергій пополотнів.

– Нічого не буде, – відповіла, – я сама з ними поговорю.

Вона сміливо вийшла з авто, зачинила за собою дверцята, підійшла до «БМВ». Тоноване віконне скло безшумно та плавно опустилося, і в ньому з’явилася велика гарбузяча голова з нахабно перекошеною посмішкою.

– Пташок закортіло послухати? – гигикнув молодик. – На природу потягло?

– Що потрібно?

– Лише бабло і більш нічого. Квіточки з лісу нас не цікавлять.

– Реально, – почулося знайоме з авто.

– Ви отримаєте своє вчасно.

– Сподіваюсь, що ти нас за лохів не маєш?

– Сприймаю за охорону. Ви приклеїлися до асфальту під нашими вікнами, чи що?

– Уважай, що так.

– Живете в автомобілі?

– Га-га-га! – почулося з авто. – Реально!

– Не хочете їсти? Спати?

– За такі бабки і ти б не їла, і не спала б.

– Не остогидло?

– Що не остогидло?

– Немитими сидіти в салоні і нюхати вонючі шкарпетки одне одного?

– Ображаєш, – на великому лобі головатого з’явилися зморшки. – За це можна й по пиці отримати!

– А ти спробуй, спробуй-но! Давай! Тільки де тоді свої бабки візьмеш?

Головатий пильно подивився своїми маленькими очицями, посадженими близько біля носа, смачно сплюнув на асфальт та сказав:

– Ти гарна баба! Чому я тебе не зустрів при інших обставинах?

– І що було б?

– Можливо, я б на тобі навіть одружився.

– Не вийшло б, – Катря скептично посміхнулася.

– А це чому ж?

– Бо твоєю дружиною має бути диня.

– Хто?

– Диня.

– Яка диня?

– А ти подумай на дозвіллі під нашими вікнами, часу вільного в тебе вдосталь, то й відгадаєш мою загадку, – кинула зухвало та пішла до свого авто.

Вона зачекала, доки «БМВ» звільнить проїжджу частину, повернула ключ запалювання й повільно, але впевнено поїхала попереду.

– А чому його дружиною повинна бути диня? – запитав Сергій.

– Пам’ятаєш пісеньку?

– проспівала Катря. – Він схожий на гарбуза, то й дружина в нього повинна бути диня.

Сергій розсміявся, він сміявся довго, до сліз:

– Ну ти й вигадала, мамо! І як я не зрозумів одразу? Він дійсно схожий на гарбуза!

– На великого та стиглого гарбуза з нашого городу. Пам’ятаєш? – щиро сміялася Катря чи не вперше за останні тяжкі дні.

Минуло п’ять днів, за які нічого не змінилося, і Сергій не знаходив собі місця, бо до кінця відведеного йому терміну залишалося лише два дні, а грошей ще не було. На його подив, мати після поїздки в село вела себе спокійно та впевнено. Загадка вирішилася одного дня, коли він лежав на ліжку у своїй кімнаті, поринувши в невеселі думки.

– Сергію, – Катря тихенько причинила за собою двері. Була збуджена, на щоках палав рум’янець. – Благаю тебе, не кажи мені зараз нічого та не смій перечити. Ти вплутався в халепу й попрохав мене про допомогу. Я пообіцяла витягти тебе з цього лайна і зроблю це. Там, у кімнаті, на нас чекають люди з агентства нерухомості, нотаріус та покупці. Зараз ми продамо свою квартиру, і весь цей жах закінчиться.

– Мамо! – аж підскочив на місці Сергій. – Ми не можемо залишитися на вулиці!

– Не лементуй, бо люди почують. Багато людей не мають свого житла й нічого. Зараз не час щось обговорювати або сперечатися, тому спалюємо кораблі й умиваємо руки. А житло собі ми ще купимо з тобою. Так?

– Мені треба щось тобі сказати, – зам’явся Сергій і якось знітився, але Катерина цього не помітила.

– Не зараз. Ходімо. Потрібно, щоб ти підписав папери.

– Мамо, не можна цього робити, не зараз, – Сергій схопив матір за руку. – Матусю, прошу тебе, вислухай мене і зрозумій…

– Сину, – відвела його руку. – Я вислухаю тебе іншого разу, а зараз ходімо, люди чекають, і я не хочу, щоб вони почули про всі наші негаразди. Не будемо при них виносити бруд