Енн із Шелестких Тополь - Люсі Мод Монтгомері
— Хіба ж ти могла вже їсти гриби цього року? — заперечила тітонька Четті.
— Ні — але, мабуть, я щось інше з’їла. Не втішай мене, Шарлотто. Добрі в тебе наміри, та це дарма. Стільки всього я знесла… Ти певна, Кейт, що в глечику з вершками не було павука? Боюся, я його бачила, коли ти доливала вершки до моєї чашки.
— У наших глечиках з вершками не буває павуків, — погрозливо мовила Ребекка Дью й захряснула кухонні двері.
— Може, то й тінь була, — поступилася кузина Ернестина. — Очі в мене вже не такі, як колись. Боюся, невдовзі я геть осліпну. І, до речі, була я сьогодні у Марти Маккей, а в неї гарячка й висип по всьому тілі. «У тебе, здається, кір, — кажу я їй. — І після нього ти напевне осліпнеш. Твої рідні усі слабували на очі». Я подумала, що слід її підготувати. Та й мати її хворіє. Лікар певен, що то нестравність, але я боюся, що насправді це пухлина. «І якщо вам робитимуть операцію й дадуть хлороформ, — кажу я їй, — боюся, ви вже не очуняєте. Не забувайте, ви з Гіллісів, а в них усіх було кволе серце. Онде й ваш батько помер від серцевого нападу».
— У вісімдесят сім років! — озвалася Ребекка Дью, збираючи брудні тарілки.
— А ти ж знаєш, що Біблія велить триматися сімдесяти, — лукаво докинула тітонька Четті.
Кузина Ернестина взяла третю ложечку цукру й тужливо розмішала чай у своїй чашці.
— Так сказав цар Давид, Шарлотто, але, боюся, у певнім сенсі він не був хорошою людиною.
Енн перехопила погляд тітоньки Четті й нестримно засміялася. Кузина Ернестина докірливо глянула на неї.
— Я чула, ви любите посміятися. Добре, коли так триватиме довіку, але я боюся, що ні. Боюся, невдовзі ви збагнете, що життя — то сумна річ. Ох, і я ж колись була молода!
— Невже? — дошкульно запитала Ребекка Дью, що саме в ту мить принесла оладки. — Я думаю, ви, панно Б’югл, завжди боялися цього. На те, щоб бути молодою, потрібна відвага.
— Ребекка Дью так химерно висловлюється, — занепокоїлася панна Б’югл. — Хоч мені то, звісно, байдуже. Смійтеся, поки можете, панно Ширлі, та, боюся, своїм щастям ви спокушаєте Провидіння. Ви так схожі на тітку дружини колишнього нашого пастора, що теж любила посміятися, а тоді в неї стався удар. За третім разом він буває смертельним. Боюся, наш новий лоувейльський пастор надзвичайно легковажний. Щойно я побачила його, то й сказала Луїзі: «Боюся, із такими ногами він напевне любить танцювати». Хоча, звісно, танці він покинув, коли взяв парафію, проте, боюся, ця вада виявиться в його дітях. Він нещодавно одружився і, кажуть, жінка в нього щонайнепристойніше закохана. Ніколи я, мабуть, не звикну до думки, що за пастора можна вийти з любові. Боюся, це страшенна неповага. Проповіді в нього добрі та боюся, що надто вільно він тлумачить Біблію: варто пригадати його слова про святого Іллю минулої неділі.
— Я прочитала в газеті, що тиждень тому одружилися Пітер Елліс та Фанні Б’югл, — мовила тітонька Четті.
— Еге. Аби лиш не було так, що вони хутко віддавались, та гірко побивались. Боюся, Пітер невдовзі збагне, що з лиця води не пити. Боюся, Фанні — цілосвітнє ледащо: столові серветки лише з одного боку прасує, не так, як її свята матінка. От коли була де безгрішна жінка — то це вона. У жалобі й нічну сорочку чорну вдягала. Казала, що вночі сумує незгірш, як удень. Я була в Енді Б’югла — помагала їм готувати святковий обід, — а наступного ранку спустилася в кухню й застала там Фанні, що їла яйце на сніданок. Їла в день свого ж весілля! Ви, мабуть, не вірите. Я й сама не повірила б, якби не вздріла на власні очі. Моя сердешна покійна сестра не їла нічого три дні до вінчання. А після смерті її чоловіка ми всі боялися, що вона вже ніколи ні крихти не з’їсть. Іноді я відчуваю, що більше не розумію теперішніх Б’юглів. Колись ми знали, чого чекати від рідні, а тепер усе так змінилося.
— Чи правда, що Джин Янг знову збирається заміж? — озвалася тітонька Кейт.
— Боюся, що так. Хоча кажуть, що Фред Янг помер, але я страхітливо боюся, що він іще знайдеться. Йому не можна було довіряти. Джин збирається вийти за Айру Робертса. Боюся, він освідчився їй лиш тому, що вона так хотіла. Його дядько Філіп колись упадав за мною, проте я відмовила. Сказала: «Б’югл я народилася, Б’югл і помру. Шлюб — то шило в мішку, і я не зважуся на цей непевний крок». За цю зиму в Лоувейлі було стільки весіль. Боюся, тепер усе літо будуть похорони, щоб відновити рівновагу. Місяць тому одружилися Енні Едвардс та Кріс Хантер. Боюся, через кілька років вони вже не кохатимуть одне одного так, як тепер. Він просто задурив їй голову. Його дядько Гайрем колись збожеволів. Стільки років уважав себе псом.
— Коли він часом гавкав для забави, цим йому ніхто не дорікав, — мовила Ребекка Дью, вносячи варення із груш та листковий пиріг.
— Він ніколи не гавкав, — заперечила кузина Ернестина. — Він гриз кістки й закопував, коли ніхто не бачив. Його жінка завжди відчувала щось таке.
— А де проводить цей рік пані Лілі Хантер? — запитала тітонька Четті.
— У сина в Сан-Франциско. Я страшенно боюся, що доки вона звідти виїде, там буде ще один землетрус і Лілі не зможе перетнути кордон. Щось та й має статися, коли мандруєш. Та хіба людей це спинить? Як подуріли всі. Мій кузен Джим Б’югл провів цю зиму у Флориді. Він розбагатів останнім часом, і тепер, боюся, дбає тільки про земне й минуще. Коли він їхав, я сказала… пригадую, наступного дня ще пес у Колманів здох… чи то було не тоді? Так, тоді. Я сказала: «Перед загибеллю гордість буває, а перед упадком бундючність».[46] Його донька вчителює у школі на Б’югл-роуд і ніяк не може обрати собі жениха. «Єдине, чого можеш бути певна, Мері-Анетто, — кажу я їй, — того, кого любиш найбільше, ти все одно не здобудеш. Тож краще візьми того, хто любить тебе, — коли можна в цім не сумніватися». Сподіваюся, їй вийде обрати краще, аніж Джессі Чепмен. Боюся, та погодилася вийти за Оскара Гріна лиш тому, що він весь час крутився поблизу. «І оцього ти обрала? — кажу я їй. — У нього ж брат помер від скоротечних сухот. І гляди
