Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
Усі спинилися. Через бір ішла просіка, впираючись у молодий соснячок, якого майже не видно було — стільки снігу насипало на шпильки деревець. На сонці, посеред самої просіки, стояло стадо сарн. Попереду був старий козел, дивився на людей, які завмерли на місці. Одна сарна підійшла до нього ближче, він одігнав її, нетерпляче махнувши красивою головою. Ще мить дивився, а потім дав сигнал тікати. Стадо зірвалося, затупотіло, аж снігова курява піднялася, і зникло по той бік молодняка. Тільки блиснули в променях сонця жовто-руді сукні, мелькнули граціозні тіла.
— Варто прийти в ліс, щоб таке побачити, га? — усміхнувся лісничий до Едека, а потім показав на інший слід, який перетинав просіку.— Знаєш, хто це перебіг?
— Заєць?
— Е-е, облиш, людино добра, заячі сліди я вже тобі показував. У русака вони зовсім не такі, його задні лапи залишають довгі сліди, в них можна чітко розрізнити п’яти, а сліди передніх — короткі, округлі. А тут через усю просіку однаковий слід.
— Ну, мабуть, це ж не собака...
— Уже ближче до правди. Лисиця пройшла, може, мишей шукала, бо їх, видно, тут немало — он скільки на снігу разків двокрапок і петельок... Слід лисиці трохи скидається на вовчий, тільки що менший. У собаки сліди коротші — он глянь на Рекса,— бо лапи він не підгортає і пальці відбиваються однією плямою. А тут, бачиш? Сліди довгі, майже видно пазури, і подушечки пальців чіткі.
Сміючись, він низько нахилився, щоб навскіс перетнути соснячок. Міхал з Едеком обходили його кругом. Міхал був якийсь неспокійний, уважно дивився на сніг, часом звертав убік.
— Що ти так шукаєш?
— Тут завжди бував рогач, а тепер і не чути...
Лісничий теж не знайшов. Обшукали ретельно ще кілька східних ділянок. А тоді значливо глянули один на одного.
— Кілька днів, як він тут був. Невже знову ці негідники? І стадо сарн без козла...
— Саме в цьому місці вони роблять найбільше шкоди. Мабуть, вони прогнали звідси й Клишоногого. Може, це й добре, а то марно пропав би... От якби ти, Едек, побачив його — велетень, красень, як намальований...
Едек, запалавши бажанням піймати браконьєрів, наївно висунувся вперед, ніби думав, що вони залишили тут якийсь добре помітний слід. Дорогу йому перетнули глибокі відбитки звіриних ратиць, густо розсипані по снігу.
— Кабани,— гордо мовив Едек, оглядаючись на Міхала.
— Так, непогані тваринки, видно по ратицях, бачиш, які діромахи. Недавно пройшли...
Якийсь звук — зітхання не зітхання, стогін не стогін — почувся раптом збоку, з крутої стежини, яку чітко видно було під навислим гіллям. Едек скочив туди, глянув і заціпенів.
— Ой-ой, ідіть скоріше сюди. Така сама, як наша, в Сумах.
— А бодай йому добра не було! Знову капканом. Три дні, як я проходив тут — ліс був чистий... Авжеж, такі самі залізяки, пізнаю,— лаявся лютий лісничий.— Видно, з учорашнього дня, бо сніг засипав усі сліди. Не такий він дурний, щоб по свіжому снігу лізти. Пережде трохи...
— Бідна, чи вона виживе?
На снігу, дивлячись на них переляканими, повними болю і жаху очима, лежала сарна. Сніг навколо був розритий, певно, тварина розпачливо борсалася з капканом, силкуючись вирватися.
— Нога розтрощена в трьох місцях,— уважно придивився пан Гасинець.
Обережно звільнив сарну. Вона рвонулася, мовби хотіла кинутися тікати, але за мить безпорадно перевалилась на другий бік. Зламана нога тягнулася по м’якому снігу.
Капкан на великій мотузці був прикріплений до зігнутої берези, похиленої над звіриною стежкою.
Едек одвернувся, коли лісничий, відійшовши на кілька кроків, приклав рушницю до плеча. Один за одним пролунали два постріли. Сарна смикнула кілька разів ніжками і завмерла.
— Ну що, зараз не заберемо з собою? Давай, Міхал, однесемо її вбік і затягнемо за дерево. Увечері поїдеш конем, знаєш, тією дорогою, що коло озера, це недалеко звідси, і забереш... Мерзотники, так нівечити звірину... Треба добре пошукати, певно, тут іще є капкани. Хлопці, беріть палиці і пильнуйте, бо як цапне кого, то може ногу переламати. Така чортівщина і рогача повалить. Шукайте на маленьких стежинках.
Він оглядав капкан, зроблений вмілою рукою коваля. Туга пружина так стискала дві металеві скоби, що руками їх насилу можна було розвести.
— Рекс, до ноги! — Лісничий гукав собаку, боячись, як би він не попав у капкан. Та це було зайве, бо собака вже знав, як поводитись у лісі, і тепер уникав протоптаних стежок, пробирався поміж заростями то з одного боку, то з другого.
Едек спочатку шукав дуже завзято, як мінер, виставивши дрючок, перевіряв грунт перед собою. З обох боків чув, як ішли пан Гасинець і Міхал. Але час минав, нічого більше Едек не знаходив, а втома від цієї незвичайної подорожі дедалі дужче давалася взнаки, і він уже трохи легковажно ставився до свого завдання. Рідше штурхав києм по стежці — тільки в тих місцях, які, здавалося йому, були підозрілі. Зупинився, довго стежив, як чорний дрізд під великою гіллястою ялиною намагався вигребти якусь поживу з-під товстого коріння, тільки трошки присипаного снігом. Помітивши хлопця, птах злякано закричав і полетів низько над землею, зникаючи з очей. Едек засміявся до цього лісового веселуна, рушив далі, тягнучи за собою важку палицю.
І тієї ж миті почув, як щось різко клацнуло, і палиця, яку він тримав у руці, рвучко смикнула його назад. Едек злякався. Менше як за крок од його слідів з-під снігу виглядали скоби капкана — вони так сильно схопили сосновий дрючок, що мало не розтрощили його. Едек мимоволі глянув на свою ногу.
— Сто чортів! Здорово попався б!
І раптом він до нестями розлютувався на злочинця. Згадав, як у перші дні свого перебування тут він гнався за браконьєрами, і нічну пригоду в Піші. Обережно розгортаючи сніг, витягнув капкан, одв’язав вірьовку від дерева.
Тримаючи здобич під рукою, ступав тепер дуже обережно. Забув про втому, про те, що вже багато годин був на ногах, аж зуби зціплював, думаючи про невідомих ворогів, яких вважав тепер мало не за особистих своїх недругів.
Вийшовши нарешті на дорогу, побачив Міхала. Мазур теж тримав щось під рукою. То були петлі на зайців та іншу дрібну звірину.
— Сарну теж придушить, як добре затягне. А ти з капканом, не попався сам?
— Міг би попастись. Але ж яке це паскудство! Коли б я піймав негідника, то сам всунув
