Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
На подвір’ї трактор ще трохи потеркотів і нарешті завмер до понеділка. Едек, хитаючись, поплентався до будинку, а помічник тим часом уже мчав назад до Піша.
Пані Гелена, що саме несла з хліва дійниці з молоком, дивилася, які кренделі виписує Едек. Похитала головою. Останнім часом він забагато п’є. Вискочив Кульгавий, Едек нахилився, щоб погладити його по голові, і мало не впав.
— Едек, де це ти так набрався?
Перед ним стояв Кульчик у смішній хутряній шапці. В сутінках, м’яких од білого снігу, він придивлявся крізь окуляри до Едека. Під пахвою тримав папку, напхану паперами. Едек не звернув уваги на Клемові слова, він тільки втупився в ту папку. І в голосі його прозвучала стримувана лють:
— Ідеш до управління? Передруковувати свою мазанину?
— Так. А чого...— І не докінчив. Едек глузливим сміхом перебив його.
— Іди собі до тієї шмаркачки, йди! Тільки не заливай мені про передруковування. А від мене можеш поздоровити її і сказати, що вона до смерті нудна. Нудна і дурна...
— Едек...
— Так, так, дурна, як пробка! І гидка до біса! Святенниця чортова... Але мов запрошення на вечір лишається, хай прийде, я їй покажу, як танцюють. Скажеш це їй?
— Ти зовсім п’яний.
— Ну ти! — гаркнув Едек. — Не підсовуйся, вилупок, а то я так тебе оброблю оцими ручками, що тобі...
— Що тут діється? Перестаньте, хлопці! — Лісничиха рішуче погасила сварку, яка вже починалася. Потім енергійно виштовхала Клема на дорогу, щоб він якнайскоріше зник з очей розлюченого Едека.
Але той уже отямився. Буркнув щось під ніс і почвалав У хату.
Пані Гелена з кухні прислухалася, як Едек безладно метушиться в своїй кімнаті. Невдовзі він показався на порозі, одягнений, наче збирався десь іти.
— Куди це ти, парубче? А чи ніжки не занадто слабенькі?— пожартувала лісничиха.
— Mo... можна мені взяти велосипед? Поїду в Піш на вечір.
Голос його був сухий і твердий. І дивився Едек не на лісничиху, а на свої чоботи. Він почистив їх, блищали.
— Коли б ти знову там чого не потовк... Краще йшов би спати, ти п’яний, як же поїдеш у потемках!
Залєський похитав головою.
— Нічого, це зараз пройде. До побачення...
Відмовляти його від тої поїздки було марно. Утовкмачив собі, що повинен іти, і нічого не вдієш. Хоч би чоловік був дома.
Пані Гелена здригнулася, бо раптом згадала, що недавно тією самою дорогою пішов Клем. І доки він поверне до управління округу, Едек, чого доброго, наздожене його. Може виникнути скандал. Одначе заспокоїлась: відтоді, як пішов Кульчик, минуло вже чимало часу, а Едек ледве повзе нетвердими ногами. Навіть велосипед веде в руках, боїться, що загрузне в снігових кучугурах.
А Едек, задоволений своїм наміром зробити на зло цій дурній, пихатій дівулі, поволі ніби тверезішав — рухи його ставали, як і раніше, чіткі й точні. Врешті він досить спритно скочив на сідло, спрямував уперед яскраве світло фари і натис на педалі.
Про Клема він забув. Тільки як побачив раптом перед собою незграбну постать Кульчика, що вже звертав на дорогу до управління округу, згадав про недавню розмову. Стрибнув з велосипеда, став, розкарячивши ноги, і гукнув:
— Клем, гей, Клем!
Кульчик обернувся. Подумав, що Едек женеться, хоче розправитися з ним. Але не злякався, став, стис маленькі кулаки. Він боронитиметься...
— Що ти хочеш?— гукнув за якихось півтора десятка метрів, що розділяли їх.
— Нагадати тобі, щоб точно повторив Віці все, що я сказав. Що вона дурна, бридка і взагалі гуска. Зрозумів? Але на вечорі я можу потанцювати з нею, нехай приходить...
Клем махнув рукою, як на людину несповна розуму. Стояв, дивився, як Едек знову скочив на велосипед, світло затремтіло і попливло в сторону шосе. І йому раптом стало жаль цього дикого, навіженого хлопця. Від Метека він багато знав про Едекове минуле.
Чим ближче до управління, тим швидше йшов Клем, не без певної симпатії думаючи про цього товариша, який, на його думку, збився з дороги. Зрештою, він же чудовий хлопець, тільки щось там засіло в його душі і все псує. Може, ще якась невідома їм історія, як ота з Красавчиком? Хто ж його знає. Едек такий потайний.
Клем міцніше стис під пахвою картонну папку. Вона поволі набухала від аркушів машинопису, які мали скласти книжечку оповідань. Уперше в житті він працював так завзято, як оце тепер. Писалося чудово. Тільки чи воно справді буде добре? Чи, може, так йому тільки здається?
Зрадів, що вже піднімається на ганок управління. Клем дуже не любив усяких роздумів, якихось дивних вагань і побоювань, що стискали йому серце, коли він думав про свою працю. Вони геть убивали в ньому почуття певності себе. Коли б не Віка, то він, може, й не передруковував би, відклав би тексти, хай би відлежались, щоб подивитися на них через якийсь час — тоді легше оцінити все разом.
Віка — це вона стала добрим янголом у його роботі. Зараз він побачить її, привітається, вона всміхнеться... Звісно, він стільки не написав би, коли б не вона. Дивні ті рушійні сили творчості...
Його огорнуло тепло дому старшого лісничого.
Клемові було тут навіть краще, ніж у Сумах. Над лісництвом останнім часом нависла якась похмурість. Метек, стомлений навчанням, був уже не такий, як раніше. Лісничий мав свій клопіт. Едек... Ех, про нього Клем не хотів і думати — з якогось часу не любив його. Та ще довгі зимові вечори без путнього світла, коли доводиться сидіти при гасовій або карбідній лампі. От тільки тиша і спокій, а це так добре для роботи...
Неприємна згадка про сутичку з Едеком псувала настрій. Привітавшись, Клем пройшов у кабінет старшого лісничого і сів до машинки, але роботу почав не зразу. Потираючи лоба, думав, чим пояснити такий вибух люті у стриманого Залєського. Йому подобалась Віка, Метек патякав, але ж хіба цього достатньо? Він же, мабуть, не закохався в неї? Такий дикун, хіба він взагалі здатний кохати? А може?
Клем оглянувся назад, на дівчину, що притулилася до теплої груби. Віка всміхнулася.
— Що сталося? Якась невдача? Ви не хочете навіть словом перемовитись?
— Та це через Едека! — вибухнув Клем, але одразу ж стримався: не буде ж він обмовляти перед нею товариша.
Помітив, як,
