Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
Лісові звірі тепер наче не так боялися людини. Різні кормушки, в які щодня клали сухе листя, вербові, осикові і дубові гілки, сіно і снопики вівса, насипали каштанів, жолудів та букових горішків, уже мали своїх постійних споживачів. Навіть олень, якого прозвала Клишоногим, завжди такий полохливий, тепер, не чекаючи, поки від’їдуть сани, які привозять корм, виходив з лісу на галявинку, тягнувся сильною головою до снопиків смаковитого вівса. Сердито пирхав на дрібних пташок — корольків, синичок, омелюхів, які намагалися поцупити щось із ласкавого дару людських рук. Сполохані, вони сідали на барбарис, яловець чи горобину, ретельно дзьобали останні ягоди.
Зайці зухвало підходили до самого дому, і собаки, роздратовані таким нашестям, відганяли їх. Навіть мала кривонога Мірця, стоячи біля порога, тихим гавканням підбадьорювала Рекса та Кульгавого. Кабани ще кілька разів пробували підходити до буртів, добре прикритих перед морозом, відганяли пострілами, і наполохані тварини подалися зрештою десь в інші місця. Найлагідніші були сарни. Щоранку можна було бачити кілька великих стад їх біля кормушок уздовж молодих заростей поблизу лісництва. Тужливо витягали шиї до людської садиби, і тоді в їхніх великих вологих очах світилися відблиски сонця, яке щойно сходило, кидаючи проміння на рудувато-жовті шубки тварин. Сарна, що жила в лісництві, часом виходила назустріч стаду біля кормушки, нерішуче спинялася напівдорозі, не знаючи, що робити далі. Стояла довго, певно, серце її розривалося, не відаючи, як бути. Нарешті, похнюпивши голову, обережно ставлячи ніжки, повертала до стодоли, де під час найбільших морозів вона, сховавшись у соломі, ночувала.
У Сумах знов усе ввійшло в норму, було як звичайно. Метек наполегливо повторював матеріал, до іспитів уже лишалися лічені дні. Він ходив неголений, худий, чорні очі з синіми кругами від недосипання напівпритомно блищали. На товаришів він інколи поглядав, зітхаючи так, що Едек радив йому пошпурити книжки в куток і йти десь у ліс чи погуляти з дівчатами.
— Переведеш себе, та й годі,— казав він занепокоєно.
Метек усміхався й заперечливо трусив своїм ясним чубом.
Едек не дуже розумів сенс цієї каторги, як він називав навчання товариша. Коли вже так хотілося мати атестат зрілості, то можна ж було розтягнути навчання на довший час. Метек слабий, хворобливий, на дідька так мучити себе.
А проте інколи, трясучись на старому тракторі, який тиждень тому дали Едекові, хлопець відчував легку заздрість. Атестат зрілості. Звісно, можна обійтися й без нього, одначе... Метек хоче лишитись у лісі, тут і працювати. Без освіти тепер це не вийде. От хоча б Павелек — закінчив ліцей, і йому вже обіцяють посаду лісничого, хоча практики у нього й небагато. А бідному Міхалові скільки років доведеться чекати, доки діждеться підвищення, про яке так мріє?
Тоді Едек гнав трактор швидше, так що навантажений товстими колодами причіп хилитався з боку на бік, а помічник, який тримався за плечі тракториста, хапався міцніше, щоб не полетіти додолу.
Од світанку до пізньої ночі Залєський гасав тим трактором по шосе від стосів наваленого при дорозі лісу до тартака у Піші. Помічник, дужий, витривалий парубійко із села за озером, здивовано дивився на несамовитого водія. Вони вдвох накладали колоди на широко розставлені осі причепа, мчали по шосе, швидко скидали на складі тартака, знову повертались, і так без кінця. Едек ледве знаходив час, щоб поснідати. Поспішав, не знаючи навіщо. Сам дивувався, чого він гарує. Невже йому так хочеться більше заробити чи якесь честолюбство штовхає його, щоб похизуватися невиданим доти темпом роботи? А може, він намагається заглушити щось у самому собі? Здвигав плечима, старався думати про інші, дрібніші питання. А потім, щоб остаточно розвіяти сумніви, які гризли душу, купував у Піші пляшку горілки і разом з помічником випивав її — од холоду, як він казав. Бо зрештою мороз і справді давався їм узнаки. Обмерзлі, вкриті льодом колоди пекли руки, вітер, коли вони їхали, проникав аж під фуфайки, холодив тіло. Часом потрібна була й друга пляшка...
Того дня, коли він несподівано зустрів Віку біля районного управління лісів, Едек напився так, що насилу довів трактора до лісового складу. Вже сутеніло, робітники підтягували останні довгі колоди й завертали додому. І трактор Залєського того дня замовк раніше, ніж завжди...
Нічого, власне, і не сталося. Побачивши Віку, він загальмував і, червоний од морозу, по-молодецькому замахав шапкою. Це була субота, і дівчина раніше поверталася додому. Кивнула у відповідь, здавалося, навіть хотіла зупинитися. Трактор став мов укопаний, колоди з розгону стукнули об машину, а Едек скочив і швидко пішов до Віки. Вона спинилася, явно збентежена. І в тому, як дівчина стиснула губи, як тремтів її носик, виразно видно було невдоволення. Хлопець помітив це і застиг із щиро простягнутою рукою, весь його запал і лагідний настрій миттю зникли.
— Певно, я перешкодив вам,— сказав тихо, але з якоюсь злісною впертістю, що прокидалась у нього.
— Я поспішаю додому. Треба ще забрати в майстерні велосипед — віддавала, щоб нові спиці вставили, замість вибитих,— сказала повільно, мовби виправдувалась.
— Віка,— мовив він з жалем.
Дівчина аж відсахнулася.
— Слухаю вас...— наголосила на останньому слові і глянула неприязно. Погляд її мимоволі спинився на дошці оголошень.
Едек прочитав. Афіша, написана кривими кольоровими літерами, повідомляла про молодіжний вечір, який мав відбутися сьогодні. Зрозумів. Усе в ньому закипіло.
— Може, підемо разом?— озвався глузливо.— Якщо вже скандалитиму, то захищаючи вас, добре?
Очі її розширились, але вона нічого не відповіла.
— До побачення.
Ледь кивнула головою і пішла. Якусь мить він дивився на неї, потім насунув шапку на очі, плюнув під ноги і, не слухаючи, як гукав його помічник, рушив просто до крамнички, де продавали горілку. Коли вийшов, кишені його були напхані до краю.
Розвантаживши на тартаку причеп, вони пили там разом з робітниками. Потім зайшли до закусочної на ринку. А по дорозі назад Едек ще кілька разів зупинявся і пив прямо з пляшки. Товариш уже відмовився — з нього було досить. Злякано поглядав на кривулястий слід, який виписували колеса трактора на шосе. Уже при світлі фар вони все-таки дісталися на місце.
Ще більшим чудом Едек привів трактор до лісництва. Помічник, який звичайно прощався з ним
