Шибайголови - Олександра Малінкова
Вероніка.
Женька трішки покапризувала через те, що на вихідних не покликала з нами до клубу й на пляж, але врешті-решт заспокоїлася. Це вона ще про хлопців не знає!
Ох і дістанеться, коли довідається!
Залунав дзвінок з пари. Нарешті закінчився цей учбовий день! Неймовірно довго та нудно!
- А що це Емма така тиха сьогодні? - Женя озирнулася на задню парту за якою щей досі сиділа наша загальна “улюблениця”.
- Навіть не уявляю! - Чесно зізналася я.
- Головне щоб не чергову підлість…
- Ніко! - Вигукнула наша кураторка, яка щойно увійшла до аудиторії й помахала мені рукою. - Добре, що застала тебе!
Вона підійшла.
- Викладацький склад та директорка бачили відео твого виступу… - Такий собі початок, якщо чесно. Ну не те щоб там було щось соромітницьке, але нічний клуб і все таке. Стереотипи ніхто не відміняв, особливо серед старшого покоління.
- Гарний виступ, правда! - Прийшла на допомогу Женька.
- Так! Чудово станцювала, дуже емоційно! До тебе така пропозиція…
- Яка?
- Скоро випускний! - Продовжила Ірина Всеволодівна. - Було б чудово, якби ти своїм виступом привітала випускників.
- Ну… Навіть не знаю! - Зніяковіло відповіла.
- Так по молодіжному! Живо! Креативно! Думаю всім сподобається!
Я поглянула на Женьку. Та виглядає зараз не менш розгубленою.
- А я теж вважаю, що це чудова ідея! - Підбадьорливо вигукнув Славка.
І звідки тільки узявся, його ж щойно не було в аудиторії. Тільки мені здається, що він зараз більше нагадує мою власну тінь?
- То що? Відповісти дирокторці, що ти погодилася?
- Навіть не знаю! - Події розгортаються занадто швидко. Лише встигай, щоб не занесло на віражах. - Ну добре! - Відповіла невпевнено.
І лише після цих слів помітила, що Емма яка до цього “гріла вушка”, десь неподалік, змінилася в обличчі. Що це за емоції зараз на її обличчі? Ніяк не можу зрозуміти! Гнів, заздрість? Не схоже! На здивування теж не тягне! В такому разі що?
Попрощалися з кураторкою та удвох з Женькою, нарешті, вийшли з аудиторії.
- Насправді це круто! - Женя взяла мене під руку.
- Тільки мені здається, що це все не випадково?
- Ніко! Облиш! Останній місяць все тихо! Може всі піддалися груповому божевіллю за того злодія…
- Нагадати тобі, що Мія ще й досі у лікарні! - Я зупинилася й поглянула на подругу. - Просто всі навколо починають про це забувати!
- А що тепер! Параноїти на кожному кроці? Ніхто й досі не знає що відбулося тої ночі! Життя триває! Всі живі! І Мія теж скоро одужає!
Та передчуття все-одно нікуди не зникало.
Майже дійшли з Женькою до воріт коли помітила Дена та Славку, які вдвох сиділи на капоті Славкиної автівки.
- О-о! - Протягнула Женька. - Твоя варта на порозі!
- Вони тебе використають і позбудуться! - Приснула отрутою Емма, яка з Риткою нас обігнала.
І як Славка встигнув опинитися надворі, та ще й так, що я не помітила? Правда я добряче відволікалася на розмову з Женькою.
- Я так розумію, що я знову в прольоті? - Надула губки подружка.
- З чого це ти взяла? - Спробувала виправдатися.
- Ніко! - Покликав мене Славка. - Ти з нами?
- Ось з цього! - Склала руки на грудях Женька.
- Жень… - Протягнула я.
- Ну йди вже, чого чекаєш! Нехай у тих двох сучок обличчя витягнуться й жаба задавить!
- Люблю тебе! - Прошепотіла на вушко Женьці.
- Без подробиць не приходь! - Буркнула вона.
- Обіцяю! - Додала й розправивши плечі покрокувала в їх бік.
