На дорозі - Джек Керуак

Африки, щоб побачити, що там відбувається; у Югославії у 30-х роках він одружився на білогвардійській графині, щоб урятувати її від нацистів; є фотографії його з міжнародною кокаїновою тусовкою – люди з божевільними зачісками спираються одне на одного; є й інші фотографії, де він у панамці розглядає вулиці Алжира; він більше ніколи не бачив білогвардійської графині. Він працював дезінсектором у Чикаго, барменом у Нью-Йорку, розносив повістки у Ньюарку. У Парижі він сидів у кафе, роздивляючись суворі обличчя перехожих французів. У Афінах від визирав із-за узо на, як він казав, найогидніших людей у світі. У Стамбулі він блукав крізь натовпи опіумних наркоманів і продавців килимів, шукаючи факти. В англійських готелях він читав Шпенглера і Маркіза де Сада. У Чикаго він вирішив обікрасти турецьку баню, на хвилину загальмував, щоб випити, залишився з двома доларами і мусив утікати. Він робив це все лише задля пережитого досвіду. Тепер його фінальним вивченням була наркоманія. Тепер він був у Новому Орлеані, блукаючи вулицями з підозрілими персонажами і засиджуючись у різних кублищах.

Є дивна історія з його університетських часів, яка по-іншому його розкриває: якось він запросив друзів на коктейль у свою гарно обставлену кімнату, аж раптом його домашній тхір вибіг і вкусив елегантного педика за кісточку і всі, галасуючи, викинули тхора за двері. Старий Бик Лі підскочив, схопив свою помпову рушницю і сказав:

«Знов він винюхав цього старого щура, – і прострелив дірку в стіні розміром з п'ятдесят щурів. На стіні висіла картина старого негарного будинку на Кейп-Коді. Його друзі запитали: – Чого в тебе висить ця гидота? – І Бик відповів: «Мені вона подобається, бо вона гидка».

І все його життя можна пояснити цим реченням. Якось я постукав у його двері в нетрях на 69-й вулиці Нью-Йорка, він відчинив, у котелку, жилеті на голе тіло і в довгих смугастих піжонських штанях; у руках – каструля, в якій було насіння для птахів, яке він хотів потовкти і з нього скрутити цигарку. Він також екпериментував з варінням кодеїнового сиропу – утворювалась чорна рідина, та з цього нічого не виходило. Він проводив довгі години, читаючи Шекспіра, «Безсмертного пісняра», як він його називав. У Новому Орлеані він почав проводити багато часу з кодексами майя, і навіть поки він розмовляв з нами, книжка лежала розгорнута на його колінах. Я якось сказав:

– Що з нами буде, коли ми помремо? І він відповів:

– Коли ти помреш, ти просто будеш мертвий, ось і все.

У його кімнаті були ланцюги, які, як він казав, він використовував зі своїм психоаналітиком; вони

експериментували з наркоаналізом і виявили, що Старий Бик – це сім різних особистостей, кожна з яких деградує, аж поки він не стане безумним ідіотом і має бути зв'язаний ланцюгами. Найвища особистість була англійським лордом, найнижча – дурнем. Десь посередині він був старим негром, який стояв у черзі та казав:

– Хтось – сволота, хтось – ні – ось яка штука.

Бик був сентиментальним стосовно старих днів Америки, особливо 1910 p., коли в аптеці можна було купити морфій без лікарського рецепту, увечері китайці у вікнах курили опіум, і країна була дика, сварлива і вільна, переповнена всілякими свободами. Він більше за все ненавидів вашингтонську бюрократію; потім ішли ліберали; потім копи. Він весь час говорив і всіх повчав. Джейн сиділа у нього в ногах; я теж; так само і Дін; а колись навіть Карло Маркс. Ми всі від нього чогось навчилися. Він був сірий, невиразний хлопець, якого тяжко примітити на вулиці, якщо не придивитись, щоб побачити його божевільний кістлявий череп з якоюсь дивною юністю – канзаський священик з екзотичними, феноменальними вогнями й таємницями. Він вивчав медицину у Відні; вчив антропологію, перечитав усе, і тепер закінчував вивчення звичних речей на вулицях життя і ночі. Він сидів у своєму кріслі; Джейн принесла випивку, мартіні. Штори біля його крісла завжди були задерті, вдень і вночі; у будинку це був його власний куток. На колінах він тримав кодекси майя і помпову гвинтівку, яку він час від часу піднімав, щоб посунути банки бензедрину. Я весь час бігав, підставляючи нові баночки. Ми пили і розмовляли. Бик цікавився причиною нашої подорожі. Він пильно дивився на нас і шморгнув носом, фумп, як звук у сухому баці:

' – Ну так, Діне, я хочу, щоб ти хвилинку тихо посидів і сказав, нащо ти так роз'їжджаєш країною? Дін почервонів і сказав:

– Ет, ти ж знаєш, як воно буває.

– Селе, навіщо ти їдеш на Узбережжя?

– Я лише на пару днів. Я потім вертаюсь до університету.

– А що з цим Едом Данкелем? Що він за тип? – У той момент у спальні Ед залагоджував свою провину перед Галатеєю; і це не забрало багато часу. Ми не знали, що сказати Бику про Еда Данкела. Бик, розуміючи, що ми нічого не знали самі про себе, витяг три палички чаю і сказав: «Вперед», отже, скоро буде вечеря.

– Нема нічого кращого на світі для апетиту. Я колись з'їв жахливий гамбургер у кіоску і думав, що це найсмачніша штука на світі. Я лише минулого тижня повернувся з Ґ'юстона, а їздив до Дейла стосовно чорної квасолі. Якось уранці я спав у мотелі й мене винесло з ліжка. Якийсь придурок застрелив свою дружину в сусідньому номері. Всі в паніці стояли, а він сів у свою машину і поїхав, залишивши рушницю на підлозі для шерифа. Невдовзі його піймали в Гумі, п'яним ущент. Чувак, уже стало небезпечно жити в цій країні без пістолета. – Він розкрив своє пальто і показав нам револьвер. Потім він відчинив шухляду і показав увесь свій арсенал. Якось у Нью-Йорку він тримав під ліжком автомат. – Зараз у мене є дещо краще – німецький газовий пістолет «Шейнгот»^ви тільки гляньте на цього красеня, але в мене є лише один патрон. З цього пістолета я можу вирубати сотню, і мати повно часу, щоб утекти. Єдина проблема, що є лише один патрон.

– Сподіваюсь, що мене не буде поряд, коли ти почнеш його випробовувати, – сказала Джейн із кухні.

– А ти взагалі звідки знаєш, що таке газовий патрон? -фиркнув Бик; він ніколи не звертав уваги на її зауваження, але добре їх чув.

Його стосунки з дружиною були надзвичайно дивні -вони розмовляли до пізньої ночі; Бик любив говорити, він бубонів своїм монотонним