Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
— Едек, заспокойся, аби тільки ти не чіпав їх, а вони перші не почнуть.— Проте Міхал зовсім не був певен цього. Не знав, що робити. Адже Едека не умовиш покинути танці. Та ще випив добряче, хоч голову має кріпку, це треба визнати.
У молодого лісника було важко на серці, коли він повертався до залу. Едек оглядався, шукаючи «блондинку в службовому відрядженні», як він подумки назвав її. Хлопцеві хотілося потанцювати, а ліпшої партнерки не знайти було. «Має вогонь у ногах, нічого не скажеш». Але її не було. Поблизу сиділа, помахуючи сумкою, непогана дівчина — він звернув на неї увагу, як тільки зайшов. Уклонився.
Тепер уже міняв партнерок одну за одною. Шум у голові вщух. Едек надумав уникати скандалу. Сам він не почне, хіба, може, зачеплять його, тоді що ж. Справиться, є зрештою ті тракториста, Антось саме підморгував йому значливо. Це добре.
В кутках залу вже двічі вибухала якась сварка, але до серйозної бійки не дійшло — скандал одразу погасили пожежники — господарі вечора. Танцюючи, Едек стежив за ними. «Спритні хлопці, мають досвід».
Було вже далеко за північ, коли, відчувши голод, він знову знайшов Міхала.
Випили пива, закусили ковбасою, якимись пиріжками.
— От бачиш, Міхал, даремно ти боявся.
— Він уже з годину п’є... І все дивиться на тебе.
— А хай йому повилазить! Що мені до того... Ну, я вже переїв. Ходімо в зал, тут забагато п’яних, я цього не люблю...
Лодзя зустріла його, ображено скривившись.
— Що, маленька, чого ти так кривишся?
— Ви покинули мене саму...
— Треба було трохи поскакати. Але ж я повернувся.
— А я знову пила,— похвалилася дівчина.— Тільки вино. Зате багато.
Справді, це видно було по її очах. Вона трошки хиталася, можливо від утоми. В залі було страшенно душно.
— Вийдемо на повітря?
Згодилася. Був невеличкий мороз, свіже повітря хвилею хлюпнуло на них. Дівчина була в легкому платтячку. Едек глянув, скинув піджак, прикрив їй плечі. Сам лишився в сорочці і светрі.
Прикрашені тонким кольоровим папером лампочки не горіли. Певно, організатори берегли свої кошти. Майдан був темний і глухий. Вони йшли повільно, дівчина повисла на його руці. Едек пригорнув її до себе. Зітхнула. Спинилися під одним з дерев, які оточували широкий майдан. Хлопець з усмішкою глянув їй в очі. Вони чекали. Тоді він обняв дівчину і почав цілувати. Її губи були вологі і холодні.
Нарешті, важко дихаючи, відпустив її. І тоді дівчина закинула йому руки на шию.
— Едек...— шепнула.
— Що ж, Лодзю, ходімо назад? — Йому було холодно.
Поцілунки не гріли.
Лодзя нехотя згодилася. Коли біля входу вона віддавала йому піджак, Едек побачив на порозі дженджика з тартака. Той закусив губу, потім щось шепнув чоловікові з розкудланим чубом, який стояв поруч. Пропускаючи дівчину вперед, Едек пильно стежив за цією парою. Жоден з них і не поворухнувся. Еден зітхнув, хоч десь у глибині душі трохи шкодував...
У залі стало наче вільніше. Найбільше товпилися весь час коло буфету. Було багато п’яних. Міхал підступив до Едека.
— Слухай, може, підемо вже?
— Ще є час. Куди поспішати?
Танго. От і добре. Міцно притулив дівчину. Вона, щаслива, дивилася йому в очі. Хлопцеві навіть жаль було її. Що вона йому... От коли б це Віка...
А далі він, власне, і не втямив до пуття, як усе сталося. Лодзя захотіла чаю. Протиснулися до буфету. Едек саме подав їй склянку, марно шукаючи поглядом вільний столик, коли до них підійшов блондин з метеликом, що зсунувся тепер набік. Був дуже п’яний. Плечем відштовхнув Едека від дівчини.
— Легше, чоловіче,— холодно мовив Залєський, і очі його небезпечно блиснули.
— Облиш її, а то...— зашепелявив блондин.
— Зигмунд, о дійди, Зигмунд,— пискляво озвалася Лодзя.
Навколо стихло, і в цій тиші всі очі стежили за тією сценою.
— Так хто ж із нас одійде? — запитав Едек, насилу стримуючись. Але брова його нервово тремтіла. В Ольштині знали це тремтіння і боялися його.
— Ти, старець, приблуда нікчемний,— блондин нахабно кинувся уперед, намагаючись схопити Едека за труди.
Залєський тільки схилився, відскочив і з усієї сили, страшним ударом, затопив дженджикові в зуби. Той заточився, був би впав, але хтось підтримав його.
— Едек! Едек! — Міхал намагався вгамувати бійку. Але хто може зупинити нестримну лавину!
Едек одіпхнув його, знов зіщулився, щоб уникнути удару, і кулак блондина тільки ледь зачепив його. Тоді Едек раптом присів, одразу ж блискавично підскочив і головою ударив супротивника під бороду. А той вчепився руками в його чуприну, утримавшись таким чином на ногах, почав молотити кулаками.
— Бережись, Едек! Ззаду!
Залєський упізнав голос Міхала. Одіпхнув супротивника, відскочив, але пізно — твердий кулак того типа, що стояв перед дверима, коли Едек і Лодзя поверталися з прогулянки, ударив його в обличчя. Хлопця оглушило, перед очима замелькали іскри, він заточився, навалився на стойку, з якої посипалися склянки і чарки.
— Ах, то ви так?...— випльовуючи кров, процідив він крізь зуби.
Ніхто не знав, як розгорталися події далі. Бачили тільки, як Едек схопив раптом пивний кухоль, тріснув ним по лампі, яка освітлювала буфет — з неї тільки друзки посипались. А тоді в руках у нього опинився стілець, хлопець махав ним, удари посипалися на винних і невинуватих, дісталося й пожежникові, який поспішав, щоб утихомирити забіяк. Крик, гвалт, хтось викликав міліцію, інші намагалися прошмигнути попід стінами якнайдалі від цієї страшної бійки.
А Едек бушував у сутінках, шмагонув стільцем уже цілий гурт, який наступав на нього, хтось ударив його ззаду, він знову розмахнувся, але відчував, що слабне, що сам не дасть ради.
— Антось! — гукнув він.
— Ми тут! — почулося здалеку, і кілька постатей почали пробиватися крізь густий натовп глядачів.
У когось у руці блиснула пляшка, забряжчало розбите скло, хтось пронизливо закричав, хтось вирвав з чиїхось рук довгий ніж. Літали стільці, столики, гупали в стіни важкі кухлі. Жінки верещали й намагалися втекти, чоловіки нацьковували забіяк і самі вступали в бійку — вона стала вже загальною, і не знати було, хто кого і за що б’є...
— Держись, старий, зараз буде порядок!
То тракторист Антось із своїми вривався на поле бою. Едек з новою енергією кинувся на блондина з
