Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
І вони дружно рушили до залу. Антось закружляв із якоюсь знайомою. Едек шукав тих дівчат, яких нагледів раніше. О, ген там ота чорнява реготуха з апетитними губками. Едек почав проштовхуватись до неї. Натовп ставав дедалі густіший. Аж дивно — відкіля тут стільки аматорів танців, містечко ж маленьке...
Хлопець вибрався на вільніше місце. Випита горілка розігріла його, підбадьорила. Він ще здалеку втупив у дівчину переможний погляд. Та звабливо всміхнулася. З другого боку до неї прямував якийсь дженджикуватий молодик з величезним метеликом під шиєю. Едек заспішив. І тієї ж миті, коли молодик уже зібрався вклонитися перед чорнявою, Едек силоміць втиснувся поміж ними, обняв, мов так і треба, дівчину рукою, пускаючись у танець. Дженджик сторопів, буркнув щось, окинув Едека гнівним поглядом. Дівчина засміялася, гукнула:
— Наступний танець, Зигмунд!
— Не поспішай, не поспішай,— пробурчав Едек.
— Ви щось кажете?
— Авжеж. Кажу, що наступний танець теж буде наш.— Едек тісніше притулив її до себе, закружляв так, що вона й подиху не могла звести.
— Ви такі певні? — їй подобалась рішучість вродливого юнака. Хто він такий? Ніколи ще не бачила його.
— Певен, маленька, певен.
Дівчина розсердилась.
— Надто круто берете. Ще жодного танцю не протанцювали, а вже — «маленька».
— Перепрошую, велетко. Але танець буде мій, правда ж?
Вона кивнула головою на знак згоди. Якийсь він не такий, як усі, цей хлопець, відважний, у нього смугляве лице і гарні уста. Отакий якби поцілував, ох...
Повз них промчав захоплений Міхал. Едек мало не розсміявся, побачивши його партнерку. То була мала, нижча навіть за лісника, дівчина з прищами на обличчі. «Теж має смак, хай йому лихо».
— Не притискуйте так сильно. Люди бачать...
— Тільки й того, що люди бачать? — засміявся хлопець.
Танець кінчився. Едек галантно поцілував її в руку.
— Давайте вип’ємо по чарочці вина, можна? Як, власне, вас звати? — Не чекаючи на відповідь, він уже вів дівчину до буфету. Їй сподобалося це.
— Леокадія,— прошепотіла.
— Отже, Лодзя, Лодзюня. То що вам, панно Лодзю, тістечко чи, може, спочатку чарочку горілки?
— Не можна, люди побачать...
«Що вона з тими людьми?» Едек замовив дві чарки горілки, оселедця, тістечок і пляшку фруктового вина. Проторував дорогу до столика — їх кільканадцять стояло в маленькому залі поряд з буфетом. Дівчина, оглядаючись на всі боки, цілком вправно ковтнула чималу порцію горілки, так само швидко впоралася з оселедцем.
— Гладенько, панно Лодзю, аж любо глянути...
— Я майже ніколи не п’ю. Не знаю, чому саме сьогодні...— І спокусливо всміхнулась, Едек мало не розреготався, так незграбно в неї це вийшло.
Приніс іще дві чарки горілки, подумавши собі, що тепер уже треба буде зробити перерву. Він уже багато випив, для початку досить.
Коли знову вів її у танець, дівчина була вже добре напідпитку. Він тримався чудово. «Давня практика»,— бурчав.
— Танцюймо...
Пропливаючи поблизу входу, він побачив нищівний погляд дженджика з метеликом, Едек іронічно посміхнувся.
Він був у чудовому настрої. Знову круг нього людський натовп, алкоголь, приємне збудження, дівчата, а в кишені — гроші. Жити — не вмирати. Це не та сіра нудьга, що в загубленому серед лісу домі лісничого. Як це Віка казала? Ага,— там, де козам роги правлять. Добре сказано, їй-богу...
Ще година, і Едек цілком завоював чорняву Лодзю. Розповіла все про себе. Батько має тут господарство і ще підробляє — візникує, нишком продає дерево, як майже всі... Вона деякий час працювала на пошті, але там мідяки платять, тепер покинула роботу, помагає матері. Любить танцювати, не пропускає жодної нагоди. Тільки хлопці тут якісь не такі, черстві, в голові їм більше горілка, аніж дівчата, хочуть одразу хтозна-чого, взагалі якісь некультурні, не вміють поводитися з дівчатами.
— Не так, як ви.— Лодзя на мить притулилася головою до його піджака.
— Авжеж, авжеж, чорнявко, — всміхнувся Едек. «Легковажна дівонька, тільки познайомилась і вже розтанула».
Заграли рок-н-ролл. В Ольштині Едек знав цей танець уже давно. А тут аж тепер починалися його великі дні. Лише кілька пар танцювали, інші або приглядались, або запально штурмували буфет. Лодзя не знала рок-н-роллу, боялася ризикувати, тим більше, що в голові їй добре вже шуміло після випитого вина з горілкою.
Едек оглянувся по залу. Трошки старша, з дивовижною зачіскою блондинка, легенько кивнувши, відповіла на його питальний погляд. Він перепросив Лодзю і вже тримав у обіймах ту другу. Вона танцювала добре, дуже добре. «Мабуть, не з місцевої школи»,— подумав.
— Ви не з Піша?
— Звідки ви знаєте? Ні... Я колись бачила вас в Ольштині, «Під вітрилами». Сподівалася, що ви раніше запросите мене до танцю, але ви так були зайняті своєю чорнявою... То ваша дівчина?
Едек здвигнув плечима. Блондинка всміхнулася.
— Я тут на кілька днів. У службових справах.
«Яке мені до того діло. Мов до ксьондза — кожна одразу сповідатися».
Розгулявся Едек. Усі інші пари поступалися їм місцем. Кругом щільним колом юрмився великий натовп, усі захоплювалися гармонійною парою, Едек, збуджений цим захопленням, перевершував сам себе. Партнерка пурхала біля нього, прекрасно реагуючи на кожен рух. Коли танець скінчився, їх нагородили оплесками. Едек усміхнувся, витираючи піт з розпареного лоба. Міхал радісно махав до нього руками.
Едек протанцював з блондинкою ще кілька танців. Побачив, що й Лодзя танцює, тільки не з тим блондином, що з метеликом. Той кудись дівся. «Мабуть, із злості дудлить у буфеті»,— подумав. Під час перерви його відкликав Міхал. Одійшли вбік.
— Слухай, Едек, що ти зробив тому типові?
— A-а, отому з метеликом? Нічого, дівоньку забрав у нього з-під носа. Хто він?
— Працює на тартаку. Скандаліст, біля нього завжди ціла банда. Уже питав мене, хто ти такий. Я відшив їх, але стережись, бо коди що, то тут будуть або за ними, або, в найкращому разі, ніхто й пальцем не ворухне, щоб допомогти,— його бояться...
Едек гупнув Міхала в спину, аж загуло.
— Ходімо краще вип’ємо. Я не з такими героями давав собі раду. Ех, Міхал, в Ольштині буває гірше. Ваших тут я не боюся...— Він був злий і, насупившись, шукав у залі типа з метеликом.
Примусив Міхала, хоч той і опирався, випити три чарки. Бідолашний хлопець зблід — він ніколи стільки не пив. Едек теж був добре напідпитку. Стискуючи Міхалові руку, хрипів йому просто в обличчя:
— Плювати мені
