Розкажи все - Чак Паланік

Міс Кеті голосом кінозірки провадить далі: «...ми жили й пустували разом, скакали серед легіонів глядачів, які обожнювали нас...»

У ретроспекції ми бачимо дівчину з маленькими й блискучими очима та носом-дзьобом, спостерігаємо, як вона вищипує брови над фіалковими очима. Потворна дівчина стоїть на колінах, прибираючи мертву шкіру з п’яток гарненької, користуючись пемзою. Наче служниця, потворна хитається вперед-назад, старанно натираючи голу спину гарненької морською сіллю.

Голос моєї міс Кеті провадить далі: «...жили й грали разом, працювали нескінченними, здавалося б, годинами. Ми з Гейзі завжди підтримували й спонукали одна одну в цьому радісному і важкому труді, який ми так безтурботно називаємо життям...»

Монтаж триває, і потворна дівчина пітніє над гладильною дошкою, прасуючи мереживо й гофруючи блузку, після чого віддає їх гарненькій. Потворна нахиляється, щоб намилити й поголити одну з довгих ніг гарненької, яка висувається з ванни, повної блискучих бульбашок.

«...я терла їй спину, — читає голос міс Кеті, — а Гейзі терла мені...»

На екрані потворна дівчина відносить піднос зі сніданком гарненькій дівчині, яка чекає на нього, лежачи в ліжку.

«...ми старалися потурати забаганкам одна одній», — каже голос коментатора.

У наступному іронічному монтажі гарненька дівчина встромляє собі в рота сигарету, а потворна дівчина нахиляється, щоб запалити її. Гарненька кидає брудний рушник на підлогу, а потворна піднімає його, щоб випрасувати. Гарненька розсілася в кріслі, читаючи сценарій, а потворна пилососить килимок навколо крісла.

Голос міс Кеті читає: «...а коли наші кар’єри почали давати плоди, ми обидві насолоджувалися нагородами успіху й слави...»

Монтаж триває, і ми бачимо, як потворна дівчина стає жінкою, такою ж некрасивою, але старішою, більш товстою, в її волоссі вже з’являється сивина, у той час як гарненька дівчина здебільшого залишається такою ж —- тонкою, із гладенькою шкірою, і таким самим насиченим золотаво-каштановим волоссям. Кадри швидко змінюються, і гарненька дівчина виходить заміж за одного чоловіка, потім за другого, потім за третього, потім за четвертого й п’ятого, а потворна жінка стоїть поруч — завжди з важким багажем, сумкою на ремені, сумками для покупок.

За кадром голос міс Кеті каже: «Всім, чим я стала, насправді всім, чого я досягла, я завдячую нікому іншому, як Гейзі Куґан...»

Поки потворна жінка старішає, ми бачимо, як її гарненька колега сміється в оточенні репортерів, а вони сують їй в обличчя мікрофони, а фотографи натискають на затвори своїх фотоапаратів. Потворна жінка завжди стоїть за межами кола від прожектора, за кулісами, поза камерою —- в тіні, і тримає шубу гарненької жінки.

Усе ще читаючи з рукопису «Діаманта», голос міс Кеті каже: «Ми поділяли випробування й сльози. Ми поділяли страхи й найбільші радощі. Ми жили разом, несли один тягар і допомагали одна одній залишатися молодою...»

У монтажі захоплена юрба, до якої входять Калвін Кулідж[236], Джозеф Пулітцер[237], Джоан Блонделл, Курт Кройґер, Рудольф Валентино[238] та Ф. Скотт Фітцджеральд, дивиться, як потворна жінка ставить іменинний пиріг перед красунею. На цьому кадрі ми перемикаємо на інший, де потворна дарує ще один пиріг, вочевидь, роком пізніше. У третьому кадрі дарується третій пиріг, а Ліліан Гіш, Джон Форд[239] і Кларк Ґейбл аплодують і співають. З кожним наступним пирогом потворна жінка виглядає трохи старшою. Красуня — ні. У кожен пиріг устромлено двадцять п’ять палаючих свічок.

Читання триває: «Її не можна назвати секретаркою чи вчителем майстерності, але Гейзі Куґан заслуговує поваги за всі мої найкращі виступи. Вона не була духовним наставником, ані свамі, але найкращим, найсправжнішим радником, якого тільки може мати людина». Підвищивши голос, моя міс Кеті каже: «Якщо нащадки знайдуть якусь цінність у моїх фільмах, людство матиме також визнати, що воно зобов’язане відчувати повагу й вдячність Гейзі Куґан — найкращому, найталановитішому другові, якого простий актор тільки й може сподіватися мати».

Прочитавши останнє речення, красуня робить глибокий вдих — вона оточена осяйними, чуйними обличчями знаменитостей, кожна з яких купається у світлі, яке миготить на іменинному пирогу. Зробивши крок уперед, вона нахиляється й задуває іменинні свічки, і святкова сцена занурюється в повну й абсолютну темряву. Тиха, чиста порожнеча. І в цій темряві голос міс Кеті промовляє: «Кінець».

АКТ ТРЕТІЙ, сцена сьома

Роботу всього мого життя завершено.

В останній раз ми відкриваємо склеп під собором, куди входить одинока жінка під вуаллю й несе ще одну металеву урну. Вона ставить урну поряд із урнами Теренса Террі, Олівера Реда Дрейка, есквайра, і Лавербоя, а потім підіймає чорну вуаль і показує нам своє обличчя.

Ця жінка, одягнена як вдова, — я сама, Гейзі Куґан. Без супроводу Міс Кеті була моєю. Я створювала її — знову і знову, увесь час. І я врятувала її.

Запаливши свічку, я відкорковую пляшку шампанського — з однієї дволітрової пляшки ще йде піна, вона біжить на підлогу і тому здається такою живою в компанії стількох померлих солдат. У запилений бокал, молочно-білий від павутиння, я наливаю пінистий напій.

Таке кохання. Саме це і є коханням. Я врятувала її — ту, ким вона була в минулому, і ту, якою вона увійде в майбутнє. Кетрін Кентон ніколи не стане божевільною старою, нагляд за якою доручено благодійному відділенню лікарні при мед-університеті. Жодна жовта газета, жоден журнал, присвячений кіно, ніколи не отримає сміховинні старі фотографії, на кшталт тих, які принизили Джоан Кроуфорд і Бетт Девіс. Вона ніколи не пірне в маячню і божевілля Вів’єн Лі, чи Джин Тірні, чи Рити Хейворт, чи Френсіс Фармер. У її випадку буде сповнений співчуття кінець, а не повільне знебарвлення під дією наркотиків, не хаотичне кидання Джуді Ґарланд в обійми молодших за неї чоловіків, яке закінчилось смертним часом верхи на орендованому унітазі.

Її смерть не буде повільною та болісною, ані сумним згасанням. Ні — легенда Кетрін Кентон вимагала епічного, романтичного, грандіозного фіналу. Чогось повного слави й пафосу. Тепер її ніколи не забудуть. І це дала їй я.

Ефектний вихід зі сцени — після відповідного третього акту.

Я підіймаю бокал і кажу: «Gesundheit». Я п’ю і наливаю собі ще.

Будь ласка, дозвольте мені зняти всі сумніви в тому, що Вебстер Карлтон Вестворд III кохав її. Це стало очевидним у той самий момент, коли їхні очі зустрілися на тій званій вечері, давним-давно. Він не написав і