Герострати - Емма Іванівна Андіївська
Прийшов господар і пошептався з Цімою, після чого Јозютко-млодютко спитав, чи не хочу я коньяку до пива, д чемно, але досить рішуче сказав – ні, пожалкувавши ще раз, що не перезамовив пиво на вино. Потім згадав, що напевно після склянки вина послідувало б ще кілька, а так рахуватиметься принаймні, мовляв, порція пива вистачальна, щоб відсвяткувати спільне знайомство.
Шкода лише, що кухоль пива тягнувся цілу вічність, набираючи дедалі неприємнішого смаку. За все життя, крім випадку в гімназії, коли мене змусили пити, що мало наслідки, про які я не люблю згадувати, я пив лише на своєму весіллі, і то виключно, щоб не образити батьків моєї дружини, які чомусь вважали, ніби на власному весіллі конче треба пити, інакше подружжя не буде щасливе, та ще при одній нагоді, яка… Зрештою, це не так уже і важливе. Навіть серед моїх колеґ я був єдиний непитущий. Мені, звичайно, не раз доводилося чути, скільки я гублю насолоди в житті, відмовляючися від чарки. Що пити лише спочатку здається неприємним, а потім, як увійду в смак, мені відкриється новий світ. Бож, мовляв, хіба можна не пити, коли той, хто не п’є, взагалі майже не людина, в усякому разі не мужчина! Один мій колега, який завжди трохи сердився, що я ніколи не запиваю угод, доводив мені не раз, нібито без алькоголю неможливо мати жодної дотепної думки. Та на лихо, він завжди наводив себе, як приклад, і це мене аж ніяк не переконувало. Звичайно, у кожного на ці речі свій погляд. Щождо відкриття нового світу, то мене Цілком задовольняв і старий (це ж було ще до появи мого відвідувача), а стосовно дотепності! – я ніяк не мав враження, щоб мій колеґа, наприклад, чаркуючи, ставав дотепнішим, або Щоб його світ суттєво різнився від мого, хоч він присягався, ніби це саме так. Я вважаю, запевнення, нібито пиття – Райська насолода, треба розуміти не дослівно. Адже варто лише подивитися на страдницькі обличчя тих, що п’ють цю Райську насолоду, аби не повірити в те, що чаркувальники виголошують. Бо чому тоді я ні разу не відчув і натяку на задоволення? Нехай навіть пиття не відповідало моїй вдачі, трапляються ж люди алергічні до чогось, то й тоді ця гірка рідина, яка, на лихо, виявилася ще й занадто міцною, не мусіла 5 смакувати аж так неприємно. Це скидалося радше на зачакловану гру, члени якої, зазнавши колись втаємничення, підпадали перетворенню, як приятелі Одіссея, і з розпуки вербували на оманні вигадки інших, щоб не самим страждати.
Щойно я спорожнив кухоль, а я намагався зробити це якнайшвидше, хоч і пильнував, аби не помітили мого поспіху, я сказав, що мені дуже приємно з їхньому товаристві і я дуже вдячний їм за увагу, однак мій час обмежений і тепер я справді мушу іти шукати адресу мого клієнта.
І тоді на мене обвалився весь погребок.
– Он як! – закричав Козютко-Млодютко, ловлячи мене за бік.
– Ви що, жартуєте?
– Таж я домовлявся лише на один кухоль!
– Такого не буває, – заявив Ціма.
– Так його!
– Тут щойно почали, а він тікає!
– Горілкою його, а не пивом, горілкою!
– Мені дуже прикро залишати ваше товариство. Проте я домовлявся лише на один кухоль. Я маю невідкладні справи. Мене дома чекає…
– Не будьте дрібничкові! Справи пошліть кудись, а про дім забудьте!
– Він каже «дома»! Яке міщанство, – взяв участь і гімназист.
– Ми вас зараз почастуємо! – гамою проспівав віольончеліст, використовуючи ґудзики на моєму піджаку, як клявіші.
– Я ж ішов тільки на один кухоль пива!
– Один кухоль. Леле! Хто коли розумів це аж так дослівно? Один кухоль це те саме, що жодного!
– Нехай. Я не збираюся з вами сперечатися. З вашого боку дуже мило, я справді ціную вашу люб’язність, що ви мене так запрошуєте, але справа в тому, що я не можу. Я не можу, я дійсно не можу. Я не п’ю. Мені прикро повторюватися, однак я не п’ю. У мене хворий шлунок. Мені лікар заборонив пити. У мене невідкладні справи. Я вас благаю.
Та мене вже посадили назад на стілець і говорили, боляче тиснучи ліктями на плечі:
– Хто слухає лікарів!
– Я мушу розшукати свого клієнта!
– Ви ще встигнете його знайти, – гукнув Ціма. – А в нашому товаристві не завжди привалить нагода побувати. Що де за людина, яка не п’є! Це ж ганьба! Ми мусимо вас навчити, цій вам відкриємо блаженство. Плюйте на шлунок і веселіться. Спиртний напій зцілює усе.
– Мені треба ще сьогодні знайти клієнта і розшукати адресу!
– Ми вам допоможемо розшукати. А тепер пийте і веселіться!
– Мене дома чекає..
– Цімо, – молив віольончеліст, – давай чистого наполовину! Від самото пива важке похмілля. Вудь друзякою.
– У нього нема.
– Є.
– Я тобі кажу.
– А я тобі кажу.
Мене утоптали. За перегородкою увімкнули в автоматі колінчасту музику. Ґзи-Бзи замовляв коньяк і, блудливо пооміхаючися, мішав його з пивом. На столі з’явилися нові кухлі, які хутко обросли шерегами прозорих і кольорових пляшок. Ґзи-Бзи цідив із пухлої плящини зелений густий напій, Що пахнув сосновими голками, і від цієї рідини Ґзи-Бзи робився зелений і надутий. Студент медицини після третього кухля пива перейшов на горілку й ретельно вмовляв мене брати з нього приклад. Та в мене й від пива голова йшла обертом, очі боліли, і я, кліпаючи подвоєними повіками, мовчки Дивився в рот студентові медицини, щоб він не поплив.
– Не слухайте його, – донеслося до мене, і я побачив, як Ціма накрив мій кухоль долонею, бо студент медицини, вирішивши напевно, що я не відмовляюся, підніс пляшку, щоб підлити в моє пиво горілки. – Він не тямить, як треба по-справжньому пити, і профанує це високе мистецтво. Він п’є, як верблюд. Не беріть з нього прикладу.
– Віслюк! – досить мирно обізвав Ціму студент медицини. Однак Ціма тільки замахав на нього руками і, затуливши студента медицини грудною кліткою, став говорити до мене з таким натиском, наче він надував повітряний бальон, який ' погано надмухувався.
– Не слухайте його. Не слухайте тут нікого. Слухайте тільки мене, і ви не пошкодуєте. Запам’ятайте, тільки мене.
Я вас
