На дорозі - Джек Керуак

– Хай йому чорт! Дін! Хто в машині?

– Добрий день, добрий день, чувак, там Мерілу. І Ед Данкел. Нам треба десь одразу помитися, ми змучені, як пси.

– Але як ви сюди так швидко дісталися?

– А, чувак, цей «Гадсон» їде дай боже!

– Де ти його взяв?

– Купив на заощаджені гроші. Я працював на залізниці за чотириста доларів на місяць.

Наступна година була повним бедламом. Мої південні родичі не розуміли, що відбувається, та ким і чим були Дін, Мерілу та Ед Данкел; вони просто тупо витріщалися. Моя тітка та брат Рокі пішли на кухню радитись. Загалом у маленькій південній оселі було одинадцятеро людей. Крім того, мій брат нещодавно вирішив переїхати в новий будинок, тому не було половини його меблів; він, його дружина та дитина переїжджали ближче до Тестамента. Вони купили собі новий гарнітур у вітальню, а старий мав переміститися в будинок моєї тітки у Патерсон, хоча ми досі не знали, як. Коли Дін про це почув, він одразу запропонував допомогу «Гадсона». Ми б з ним удвох перевезли меблі в Патерсон двома швидкими поїздками і на другій забрали б назад тітку. Це нам заощадить багато грошей і зусиль. Так ми й домовились. Дружина брата накрила на стіл, і троє вимучених мандрівників сіли їсти. Мері-лу не спала з Денвера. Мені здавалось, вона постаршала і тепер виглядала ще красивішою.

Я дізнався, що з осені 1947-го Дін щасливо жив з Каміл у Сан-Франциско; він знайшов роботу на залізниці та заробляв купу грошей. Він став батьком симпатичної маленької дівчинки Еймі Моріарті. Раптово йому зірвало дах, коли він

побачив у продажу «Гадсон» 49-го року; він побіг у банк за своїми заощадженнями і одразу купив машину. З ним був Ед Данкел. Тепер вони не мали ні копійки. Дін заспокоював Каміл, обіцяючи, що за місяць повернеться.

«Я поїду в Нью-Йорк забрати Села. – їй не подобалась ця перспектива.

– Нащо це все? Чому ти це зі мною робиш?

– Це нічого, нічого, люба… ам… Сел просив і благав, щоб я приїхав і забрав його, мені вкрай необхідно – але ми

не будемо все це пояснювати – і я скажу тобі, чому… Ні, слухай, я скажу тобі, чому».

І він сказав їй, чому, та в цьому не було жодного сенсу.

Великий високий Ед Данкел також працював на залізниці. Його та Діна недавно звільнили через скорочення екіпажів. Ед познайомився з дівчиною на ім'я Галатея, Котра жила у Сан-Франциско на свої заощадження. Ці двоє безголових авантюристів хотіли взяти її на Схід, щоб вона за них платила. Ед благав і вмовляв її; вона не хотіла їхати, поки він на ній не одружиться. За декілька божевільних днів Ед Дакел одружився з Галатеєю, бігаючи з Діном за всіма потрібними папірцями, а за пару днів до Різдва вони виїхали із Сан-Франциско на швидкості сімдесят миль на годину й попрямували в Ел-Ей на безсніжну південну дорогу. В Ел-Ей вони підібрали моряка за п'ятнадцять доларів на бензин. Він прямував до Індіани. Вони також підібрали якусь ланку та її дурну дочку за чотири долари на бензин до Арізони. Дін посадив дурну дівчину спереду, біля себе, і зацінював її, як він розповідав: «О, так, чувак! Така втрачена маленька душа. О, ми говорили про пожежі і про те, як пустеля стає раєм та про її англомовного папугу».

Висадивши цих пасажирів, вони рухались у Туксон. Усю дорогу Галатея, нова дружина Еда, скаржилася, що вона втомлена і хоче спати в мотелі. Якщо б так тривало, вони б витратили всі її гроші задовго до Вірджинії. Дві ночі вона змушувала їх зупинятися і спустила цілі десятки на мотелі. Коли вони дісталися до Туксона, вона не мала ні копійки. Дін та Ед утекли від неї у вестибюлі готелю і продовжили подорож самі, разом із моряком і без будь-яких докорів сумління.

Ед Дакел, високий, худий хлопець, особливо ні про що не думав і був готовий робити все, що скаже Дін; на той момент Дін був занадто зайнятий, щоб розмінюватись на дрібниці. Він летів через Лас Кручез, Нью-Мексико, аж раптом відчув вибухове бажання знову побачити свою солодку першу дружину Мерілу. Вона жила в Денвері. Він повернув машину на північ, незважаючи на мляві протести моряка, і увечері в'їхав у Денвер. Він побіг і знайшов Мерілу в готелі. Вони шалено кохалися десять годин. Усе знову було вирішено – вони будуть разом. Мерілу була єдиною дівчиною, яку Дін справді кохав. Йому стало погано від каяття, коли він знову побачив її обличчя, і так само, як колись, благав та просив біля її ніг від радості з того, що вона є. Вона розуміла його; гладила його волосся; вона знала, що він божевільний. Щоб заспокоїти моряка, у барі, де раніше випивала стара банда, Дін домовився про дівчину. Але моряк відмовився від дівчини і взагалі зник, і вони його вже більше не бачили; очевидно він поїхав автобусом у Індіану.

Дін, Мерілу й Ед Данкел гнали на схід повз Кофакс у бік канзаських рівнин. їх перехопили снігові бурі. Вночі, у Місурі, Дін обмотав голову шарфом, висунув її з вікна і крізь лижні окуляри, дивився на дорогу, немов чернець, що читає літопис снігу, і все тому, що скло покрилося дюймом льоду. Він проїхав через краї своїх дідів та прадідів без задньої думки. Вранці машину понесло на крижаній гірці, і вона полетіла в кювет. Якийсь фермер запропонував їм допомогу. Вони звернули з дороги й підібрали хлопця, котрий обіцяв їм долар, якщо ті підвезуть його у Мемфіс. У Мемфісі він зайшов до себе додому, понишпорив, шукаючи долар, напився і сказав, що не зміг його знайти. Вони продовжили подорож через Тенесі; після аварії підшипники були трохи побиті. Дін раніше їхав дев'яносто; тепер він суворо дотримувався сімдесяти, інакше машина полетить з гори вниз. Посеред зими вони переїхали через Великі Туманні Гори. Коли з'явилися в дверях мого брата, то нічого не їли вже тридцять годин, за винятком цукерок та сирних крекерів.

Вони їли ненаситно, поки Дін, з канапкою у руці, нахилившись скакав біля великого фонографа, слухаючи шалену бопову платівку «Хант», яку я нещодавно купив; на ній Декстер Ґордон