На дорозі - Джек Керуак
Тері й Понзо повернулись, і ми потряслись у старому авто на зустріч із Рікі. Рікі тепер жив із жінкою Понзо, Великою Роузі; ми йому посигналили, чекаючи в обдертих закапелках. Велика Роузі його вигнала. Все навколо розпадалось. Тієї ночі ми спали у вантажівці. Тері, звичайно, міцно мене тримала і просила не їхати. Вона казала, що буде збирати виноград і зароблятиме достатньо грошей для нас обох; тим часом я міг би жити в сараї фермера Гефелфінгера неподалік від її родини. Мені нічого не треба буде робити, лише сидіти у траві весь день і їсти виноград.
– Тобі подобається?
Вранці за нами в іншому авто приїхали її двоюрідні родичі. Я раптом зрозумів, що тисячі мексиканців у околиці знали про мене й Тері, та це мало б бути ласою романтичною пліткою. Кузини були дуже ввічливі і навіть приємні. Я стояв на вантажівці, чемно усміхався, говорив про нашу роль у війні та про її рівень. Усього було п'ятеро кузенів, і кожен із них був приємним. Напевно, вони належали до тієї частини сім'ї Тері, яка не клопоталась так, як її брат. Але я любив того божевільного Рікі. Він клявся, що приєднається до мене в Нью-Йорку. Я уявляв його в Нью-Йорку, зараховуючи все до маиьяна. Того дня він валявся п'яний на якомусь полі.
На перехресті я вийшов з вантажівки, а рідня повезла Тері додому. Біля дверей вони дали мені сигнал; батька та мами не було вдома. Тому можна було пробути вдома весь день. Це була халабуда з чотирма кімнатами; я не уявляв, як тут жиля вся сім'я. Над умивальником літали мухи. На вікнах не було штор, як у тій пісні: «розбите вікно, і дощ б'є в кімнату». Тері тепер була вдома і поралась біля каструль. Двоє її сестер хіхікали, роздивляючись мене. Маленькі діти верещали на вулиці.
У мій останній день у долині, коли сонце почервоніло поміж хмар, Тері повела мене у хлів фермера Гефелфінге-ра. Фермер Гефелфінгер мав процвітаючу ферму дорогою вище. Ми поставили разом ящики, вона принесла з дому пледи, і я був готовий, якщо не брати до уваги величезного волохатого тарантула, котрий нишпорив під стріхою. Тері сказала, що він мене не зачіпатиме, якщо я його не потривожу. Я лежав на спині й дивився на нього, потім вийшов на кладовище й видерся на дерево. На дереві я співав «Голубі небеса». Тері та Джоні сиділи в траві; ми їли виноград. У Каліфорнії можна жувати виноград і випльовувати шкірку – справжня розкіш. Настала ніч. Тері пішла додому на вечерю й повернулась до хліва о дев'ятій зі смачними тортильями та пюре з квасолі. Я розпалив вогонь на цементній підлозі, щоб було світло. Ми кохалися на ящиках. Тері встала й побігла до хати. На неї кричав батько; його було чутно із хліва. Вона залишила мені накидку, щоб я зігрівся; я накинув її на плечі й почав прокрадатися місячним виноградником подивитися, що відбувається. Я прокрався в кінець рядка і присів на теплу землю. П'ятеро її братів співали мелодійні пісні іспанською. Маленький дах накрили зорі, піднімався дим з комина. Чувся запах квасоляного пюре та чилі. Старий бурчав. Брати продовжували співати собі далі. Мати мовчала. Джоні й малюки сміялися у спальні. Каліфорнійський дім; я причаївся у виноградних лозах і все спостерігав. Я відчував себе на сто мільйонів доларів, мандруючи в безумі американської ночі.
Тері вийшла і гримнула дверима. Я причепився до неї на темній стежці:
– Що сталось?
– Ой, ми постійно сваримось. Він хоче, щоб я завтра виходила на роботу. Каже, що не хоче, щоб я тинялась без діла. Селе, я хочу поїхати з тобою в Нью-Йорк.
– Але як?
– Я не знаю, любий. Я буду за тобою сумувати. Я тебе люблю.
– Але мені треба їхати.
– Так, так. Ми ще раз приляжемо, і потім ти поїдеш. Ми повернулись в сарай. Я кохався з нею під тарантулом. Що робив цей тарантул? Деякий час ми спали на ящиках, поки згасав вогонь. Вона повернулась у дім опівночі; її батько був п'яний; я чув, як він кричить; та коли сон скував його, запала тиша. Зорі огорнули сонний край.
Ранком фермер Гефелфінгер устромив свою голову в двері і сказав:
– Як поживаєш, юначе?
– Добре. Сподіваюсь, це нічого, що я тут.
– Звичайно ж. Ти водишся з тим мексиканським дівчиськом?
– Вона – дуже гарна дівчина.
– Іще й дуже симпатична. Думаю, бик перестрибнув через пліт. У неї блакитні очі. – Ми поговорили про його ферму.
Тері принесла мені сніданок. Я спакував свою полотняну торбу і був готовий рушати в Нью-Йорк, щойно заберу свої гроші в Сабіналі. Я знав, що вони вже чекають на мене. Я сказав Тері, що від'їжджаю. Вона думала про це всю ніч і змирилася з цим. Вона без емоцій поцілувала мене посеред виноградника і пішла рядами виноградних лоз. Ми обертались десятки разів, адже кохання – це дуель, і дивились одне на одного востаннє.
– Побачимся в Нью-Йорку, Тері, – сказав я. Через місяць вона мала приїхати з братом у Нью-Йорк. Проте ми обоє знали, що цього не буде. Через сотню футів я обернувся й подивився їй услід. Вона просто йшла назад до будинку, тримаючи в одній руці тарілку від мого сніданку. Я нахилив голову й дивився, як вона іде. Ну, що ж, чувак, ти знову на дорозі.
Я йшов по шосе в Сабінал і їв брудні волоські горіхи просто з дерева, потім ішов по колії, балансуючи на рейці. Я пройшов водонапірну башту та фабрики. Це був кінець чогось. Я пішов до телеграфу біля залізниці, щоб забрати свій грошовий переказ із Нью-Йорка. Телеграф був зачинений. Я вилаявся й сів на східці чекати. Касир повернувся й запросив мене всередину. Гроші прийшли; моя тітка знову врятувала мій ледачий зад.
– Хто виграє світовий кубок наступного року? – спитав старий худорлявий касир. Ураз я зрозумів, що настала осінь, і я повертаюсь у Нью-Йорк.
Я йшов по коліях у довгому сумному жовтневому світлі долини; сподіваючись заскочити на вантажний поїзд і приєднатися до волоцюг, жувати з ними виноград і читати смішні комікси. Він не приїхав. Я
