На дорозі - Джек Керуак
– Я не п'ю за кермом, – сказав він і подав мені пінту. Я випив і запропонував йому. – А-а-а, чорт з ним, – скривився він і зробив ковток. Ми доїхали із Сабіналя в Ел-Ей за неймовірні чотири години, проїхавши двісті п'ятдесят миль. Він висадив мене просто напроти «Коламбіа Пік-черз» у Голівуді; я встигав збігати забрати свій забракова-ний сценарій. Потім я купив квиток до Пітсбурга. Мені не вистачало грошей на квиток до Нью-Йорка. Я вирішив перейматися цим у Пітсбургу.
Автобус відходив о десятій, я мав чотири години, щоб на самоті оглядати Голівуд. Спершу я купив буханець хліба й салямі та зробив собі десять бутербродів, щоб перетнути всю країну. У мене залишився один долар. Я сидів на низенькій цементій стіні за голівудською парковкою і робив бутерброди. Поки я трудився над цим абсурдним заняттям, небо краяли великі вогні голівудської прем'єри – крикливе небо Західного Узбережжя. Навколо мене був шум божевільного міста золотого узбережжя. І це була моя голівудська кар'єра – це була моя остання ніч у Голівуді, а я намазував гірчицю на хліб за туалетом парковки.
Розділ чотирнадцятий
НА СВІТАНКУ мій автобус проносився пустелею Арізо-ни – Індіо, Блайт, Салома (де вона танцювала); безкінечні сухі простори тяглись до мексиканських гір на півдні. Потім ми рвонули на північ'до гір Арізони, до Флагстаф, містечка на скелях. Я мав із собою книжку, яку вкрав із голівудського прилавка, – «Le Grand Meaulnes» Алена-Фурньє, проте мені більше подобалось читати американський пейзаж за вікном. Кожна гірка, підйом, шматок дороги мене втішали. Чорної, як чорнило, ночі ми переїхали Ныо-Мексико; сірого світанку були в Далгарті, Техас; непримітної пообідньої неділі їхали через рівнинні містечка Оклахоми; вночі нас зустрів Канзас. Автобус ревів. Був жовтень, і я повертався додому. Всі повертаються додому в жовтні.
Опівдні ми приїхали в Сент-Луїс. Я пройшовся берегами Місісіпі, спостерігаючи, як пропливають колоди з Мон-тани, на півночі – величезні колоди Одісеї нашої континентальної мрії. Старі пароплави поїла погана погода, вони погрузли в бруді, де кишать щури. Великі пообідні хмари накривали долину Місісіпі. Тієї ночі автобус промчав крізь кукурудзяні поля Індіани; місяць освітлював гострі зібрані гурти; Геловін стояв на порозі. Я познайомився з дівчиною, і ми цілувались усю дорогу до Індіанаполіса. Вона була короткозора. Коли ми вийшли поїсти, мені довелося провести її за руку до прилавка. Вона за мене заплатила; мої бутерброди майже закінчились. Взамін я розповідав їй довгі історії. Вона їхала зі штату Вашингтон, де провела літо, збираючи яблука. А жила на фермі, на півночі штату Нью-Йорк. Вона запросила мене до себе. Так чи інакше, ми домовились про зустріч у ныо-йоркському готелі. Вона вийшла в Колумбусі, Огайо, а я спав аж до Пітсбурга. За всі свої роки я так не втомлювався. Мені залишалось проїхати автостопом до Нью-Йорка триста шістдесят п'ять миль, а в кишені залишався дайм. Я пройшов п'ять миль, щоб вийти з Пітсбурга, і дві машини, вантажівка з яблуками і великий трейлер, довезли мене м'якої дощової ночі посеред бабиного літа в Гаррісбург. Я не зупинявся. Я хотів дістатися дому.
Цієї ночі я зустрів привида Саскуїхани. Привидом був зморщений маленький дідок з паперовим пакетом, він прямував у «Канадію». Він дуже швидко йшов, наказавши мені слідувати за ним, і пояснив, що попереду є міст, який можна перейти. Йому було близько шістдесяти; він не переставав розповідати про те, що він їв, скільки масла йому дали з млинцями, скільки шматків хліба, як якісь діди покликали його з ґанку будинку для престарілих у Мері-ленді та запросили провести там вихідні, як він прийняв гарну теплу ванну перед тим, як піти геть; про те, як знайшов на дорозі новенького капелюха, – він був у нього на голові; про те, як ходив у кожне відділення Червоного Хреста в місті, щоб показати їм свої відзнаки з Другої Світової; про те, що Червоний Хрест у Гарісбурзі був не-достойний своєї назви; про те, як виживав у цьому складному світі. Наскільки я розумів, він був якимось напіврес-пектабельним волоцюгою, котрий обнишпорив усі дикі місця Сходу, заглядав у офіси Червоного Хреста та інколи просив милостиню на розі якоїсь із центральних вулиць. Ми обидва були волоцюгами. Ми пройшли сім миль повз похмуру Саскуїхану. Це була страшна річка. З обох боків її обриви обросли хащами, вони нависали, немов волохаті привиди над незнаними водами. Чорнильна ніч укрила собою все довкола. Час від часу із залізничного депо через річку з'являлось сяйво потяга, освітлюючи страшні скелі. У чоловічка в торбі був гарний пояс, і ми зупинились, щоб він його дістав.
– Я десь купив собі гарний пояс – дістав його у Фре-деріку, Меріленд. Хай йому чорт, чи я його залишив на прилавку в Фредеріксбурзі?
– Ви маєти на увазі Фредерік.
– Ні, ні, Фредеріксбург, Вірджинія!. - Він весь час говорив про Фредерік, Меріленд, та Фредеріксбург, Вірджи-нія. Він виходив прямо на дорогу назустріч машинам і декілька разів його ледве не збили. Я плентався поруч у канаві. У будь-яку хвилину я очікував, що божевільний бідак пролетить повз мене мертвим. Ми так і не знайшли того мосту. Я залишив його біля залізничного переїзду, а оскільки дуже спітнів від дороги, то зняв сорочку і вдягнув два светри; моє жалюгідне намагання освітлювала придорожня забігайлівка. Ціла сім'я йшла дорогою і спостерігала, чим я займався. Найдивнішим був тенор, який видував надзвичайний блюз у цій сільській забігайлівці. Я слухав і стогнав. Почався сильний дощ. Чоловік підвіз мене назад до Гарісбурга і сказав, що я був не на тій дорозі. Раптом я побачив маленького волоцюгу під сумним ліхтарем з висунутою рукою – бідний жалюгідний чоловік, нещасне загублене дитя вчорашнього дня, тепер він – поламаний привид ницих диких країв. Я розповів своєму водієві всю історію, і він зупинився сказати дідку:
– Дивись, друже, ти рухаєшся на захід, а не на схід.
– Е? – промовив маленький привид. – Ти мені вказуєш, що я не знаю дорогу. Я тут уже роками ходжу. Я до Канади прямую.
– Але це не дорога до Канади, це дорога до Пітсбурга й Чикаго. – Маленький чоловік скривився й пішов геть. Востаннє я бачив, як хиталась його маленька біла торбинка, зникаючи в
