Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
— Коли людина звикне, то вже й не помічає, гарно чи ні...
Їй було не більше як сімнадцять років. Тільки висока і дуже струнка. З приємністю окинув її поглядом. Подумав, що охоче потанцював би з нею...
І сказав про це.
Дівчина почервоніла і, сором’язливо усміхаючись, сказала, що незабаром тут почнуться зимові розваги. Якщо він хоче приїхати з товаришами; то вона постарається сповістити його... Кілька чоловіків працюють у лісництві, у пана Гасинця. Та й сама вона щотижня їздить до Піша здавати готові фіранки, може заскочити по дорозі до лісництва...
— От і добре! — охоче згодився Едек.— Тільки, може, десь трохи пізніше, не відразу після свят.— Він думав про Метека і Кульчика, які готувалися до іспитів. Тепер їм не до розваг, а сам же він не поїде. Такі розваги в селі хтозна, чим можуть скінчитися.
Увійшла мати, натякаючи щось на каву. Хлопець швидко схопився, розвів руками: йому конче треба їхати...
Він був уже далеко, але, оглядаючись, усе ще бачив на порозі постаті двох жінок. Схвально і здивовано похитав головою.
Дівчина-то гарна... Але про що, власне, йшлося? Та caма вдячність? У всякому разі краще бути обережнішим, щоб не влипнути в якусь історію... А яка гаряча рука була у тієї Вілі, коли він потискував її на прощання. Віля, Віля... Яке ж це ім’я, може, Вільгельміна? Все-таки у них тут німецькі імена...
Додав газу, мотоцикл мчав рівно, залишаючи позаду легеньку снігову куряву. Шкодував, що не можна мчати на повну швидкість, ото була б молодецька їзда.
У лісничого саме сідали до обіду, здивувалися трохи, що Едек спізнився.
Метек репетував через стіл:
— Швидше, Едек, підемо на озеро... Казав батько, що барометр падає, уночі може бути сніг. Засипле лід, і кататись буде вже гірше. А зараз лід чистий, прозорий, наче скло.
Лісничий уважно придивлявся до Едека. Хлопець відчував на собі його погляд. Що сталося?
— Привіз тобі з округу теплу ватянку. Це моя спецівка, але в мене ще торішня добра. У хлопців теж є. Візьмеш собі, а то замерзнеш на тому мотоциклі. Як бігає?
— Чудово! Тільки треба перевірити бензопровід, інколи щось там заїдає і мотор глухне. А за ватянку велике спасибі, тільки нащо ж ви себе кривдите?
Гасинець іще раз подивився на нього.
— Для мотоцикла буде безпечніше, якщо тебе грітиме ватянка, а не чвертка. Машини часом не розіб’єш?
— Ну й око в тебе, тату! Я тільки зараз бачу, що Едек добре нагазований...
— Та ні, трохи, так вийшло...— І Едекові прийшла в голову нова думка: — А можна взяти мотоцикл на озеро? Покатав би їх на буксирі... Бачив, як в Ольштині так робили. Чудова їзда...
— Не розіб’єш?
— Ні, я знаю, як треба їхати на слизькому... Не сумнівайтеся...
Пан Гасинець вагався, але, помітивши благальний погляд сина, згодився. Нехай потішаться.
Навіть сам підійшов до озера, щоб подивитися на цю нову розвагу. З лісу повернувся й Міхал. Хвилина — і на ногах у нього вже були ковзани.
Справді, потепліло, зривався дужчий вітер, на небо виповзали ще високі, але густі бурі хмари.
Едек уже на бігу сильно натиснув стартер, і мотор загурчав. Переднє колесо ковзнуло на льоду, проте хлопець одразу ж випрямив його. Об’їхав одне коло, друге, повернув на берег.
— Можна,— сказав.— До вірьовки прив’яжіть упоперек довгу палицю. Щоб не переобтяжувати мотора, на буксирування переходьте вже тоді, коли добре розженемося.
Міхал аж очі вирячив од захоплення. Він ніколи й не чув про такий спорт.
Вибралися на широкий чистий лід. Едек розігнав мотоцикл, потім обернувся:
— Давай!
Ковзанярі перестали відштовхуватись. Мотоцикл легенько сіпнувся, а тоді вже покотив рівно. Едек щохвилини озирався. Тримаючись за довгу палицю, Метек, Міхал і Кульчик просто летіли на ковзанах. П’ятдесят кілометрів! Протилежний берег швидко мчав назустріч. Едек ще додав газу. Мотоцикл котився легко і плавно.
Повертав, окреслюючи велике півколо,— боявся, щоб хлопці не наскочили один на одного і не попадали. Збавляв швидкість поволі, показуючи рукою, що він робить.
— Егей! Ге-е-й!
Крізь гуркіт мотора Едек почув цей вигук і одразу ж — веселий сміх.
Кульчик спіткнувся, втратив рівновагу, усім тілом гепнувся на лід і з розгону сунувся по ньому, як на санях. Міхал, тримаючись за другий кінець палиці, смішно балансував, здавалося, от-от вирівняється, стане твердо, але не зміг — витягнувся на весь зріст. Тільки Метек, пригнувшись, ухопився прямо за вірьовку і аж пищав од утіхи.
Зупинити мотоцикл, коли він так розігнався, нелегко, переднє колесо захиталось, і, тільки додавши газу, Едек вирівняв його. Коли нарешті десь за добрий кілометр він став, дружна пара ще тільки підводилась з криги.
— Ну й їзда! Розкіш! — гукав, захоплений Метек.— Ти й придумаєш, чоловіче!
Підождали товаришів. Клем скаржився, що збив коліно, зате Міхал не тямив себе од захвату.
— Обережно, бо тут можна й носом добру сотню метрів проїхати... А тоді навіть Зося не впізнає.
— Нічого! Байдуже. А знаєте, їдьмо до них. На озері нікого немає, може, вони вдома? — розійшовся раптом Клем.
— Можна, але проїдьмо ще тут кілька разів. Едек, їдь навкіс, он туди, буде добрих шість кілометрів гладенького льоду без поворотів. Правда, Міхал?
— Чого ж, їдьмо... А потім я повертатиму, сьогодні хочу раніше бути в Піші.
І знову помчали, тільки шуміло. З-під коліс мотоцикла на ковзанярів сипалися хмари дрібного крижаного пороху, боляче кусали за обличчя. Од швидкого руху було холодно, хлопці щулилися, але мчали, захоплені аж до нестями. Едек часом оглядався, перевірив, чи все гаразд, і знову додав газу. Ще, ще, ще! Тут не шосе, можна гнати сміливіше. П’ятдесят п’ять, шістдесят! Оце їзда! Він мружив очі — так било в обличчя повітря із сніговим пилом. Аби тільки хто не випустив дрючка, бо тоді все навантаження буде з одного боку, мотоцикл втратить рівновагу і може статись аварія.
— Еге-е-ей! — крикнув Едек на повні груди, аж дихання сперло від холоду.— Еге-е-ей!
Давно вже він не почував себе так добре, як оце тепер. Йому саме це й треба було: стрімкий рух, машина, послушна його рукам, вітер, що б’є снігом в обличчя, холод.
— Еге-е-ей! — горлав він, і було йому так гарно, усередині все грало радістю.— Еге-е-ей!
Берег уже близько. Треба обережно
