Російський сюжет - Євгенія Анатоліївна Кононенко
— Та ні, Таню, в мене не такі.
Таня навіщось намастила губи яскравою помадою, густо обвела очі чорним олівцем, приклеїла штучні вії, які кепсько тримаються на її повіках. Раніше вона ніколи не приходила за темряви. Кілька разів заходила в обід, ідучи зі школи. Він тоді частував її своєю смаженою картоплею. Тані подобалось. Мовляв, її батьки його частували, а тепер він частує її. Одного разу він навіть варив їй каву у джезві. Це було в її останній візит, коли вона занесла цю газетку.
І от вона завітала до нього ввечері. Рання темрява пізньої осені заполонила все село. Ліхтарі на ірівських вулицях не світять. Всі люди сплять або дивляться телевізор. А в його домі ця дівчинка. Вона прийшла йому сказати, що їй не треба його генеральського дому, і весілля, як Ольці, їй також не треба. Але вона хоче «бути його другом». І ніхто не довідається, що вона зараз у нього. Взимку, коли надворі темно, на селі пропускають важливі новини. Таня почала судомно схлипувати, він дає їй випити соку з коробки, бо кринична вода в Ірівці не питна. Вона каже: ти собі уявити не можеш, тут усі дивляться «Санта-Барбару», навіть учительки в школі обговорюють з учнями на занятті Іден і Круза. Він заводить Таню до вітальні, садовить її на диван, каже, що скоро вона закінчить школу й поїде з цього села, і буде вчитися в місті, де також усі дивляться «Санта-Барбару», але все-таки є трохи більші можливості знайти щось інше. На свою голову він обнімає Таню за плечі, легенько, як дитину. А Таня сприймає це як сигнал та обнімає його за шию.
Він був сам уже майже рік, і втома попередніх бурхливих років уже давно минула, чоловіче єство вимагало штурму нових висот. Він тоді подумав: якби йому запропонувалася Оля, він би не витримав. А Таня на порозі свого шістнадцятиріччя виглядає на тринадцять, то чи може він робити такі речі з дитям? Він не педофіл, йому подобаються дорослі телиці. Але цю дитину треба якось заспокоїти:
— Таню, сонечко, в тебе ще все попереду, пам’ятаєш, що казала мудра Дем’янівна!
— А тоді, коли я ходила з тобою, вона вже сказала інше!
— Що ж вона такого сказала? От мені вона сказала, що я поїду на чужину й невідомо, коли приїду! Ти згодом зустрінеш доброго хлопця! Я ж для тебе старий козел!
— А я й не хочу ні заміж, ні дому твого не хочу! Але чому ти не хочеш зі мною навіть просто так? Я вже зовсім ніяка для тебе? — Таня не забирає своїх рук з його плечей, судомно вчепилась пальцями в його сорочку. І в якому серіалі вона бачила таке?
— Таню, ти хочеш, щоб я зараз розстебнув штани і дістав усе, що в мене там є?
— Навіщо ти кажеш гадості? — здивовано схлипнула Таня.
— А ти хочеш, щоб я їх робив?
— Я хочу, щоб була любов. І тоді це не гадості. І не треба мені заміж!
— І тоді все те саме, повір мені… Таню, ми розмовляємо про щось не те. Давай я відведу тебе додому!
— Не треба мене водити! У нас в Ірівці не страшно! Я до тебе з чистим серцем прийшла! Я від тебе нічого не хотіла! А ти не повірив! Думав, я хотіла тебе змусити женитись! А я хотіла, щоб ми стали друзі! — останні слова вона не вимовила, а проплакала. І втекла, затискаючи в кулачку накладні вії, які раптом впали їй на щоки. А він довго стояв на порозі на холоді, вдивляючись у сліпу листопадову темряву, в якій зникла Таня.
Кілька днів не міг відійти від тої пригоди. Як він мав повестися, щоб не образити її? Звичайно ж, він міг зробити її жінкою, при тому не зробивши матір’ю. Вона зовсім не була йому огидною, а він досить добре розумівся на цих справах. Але саме тому він наперед знав, як воно буде потім, і в першу чергу їй. Дівчинці захотілося кохання, вона думала, ніби, якби я почав стягати з неї светрика, вона б відчула щось незвичайне. Тут що не зробиш, усе буде не так, усе спричинить травму. Борони нас, Боже, від таких ситуацій…
А в день зимового рівнодення було зіграно останню дію його сільської драми. Виє вітер, а він сидить у теплому домі. Сніг іще не випав, певне, і Новий рік буде без снігу. Він і Новий рік тут зустрічатиме. Де та чужина, яку напророчила йому Дем’янівна? Йому вже й не хочеться в Америку. Йому добре тут. Шкода буде продавати цей дім. Він за ним сумуватиме. Він довідувався про його ймовірну ціну. Йому не вистачить купити квартиру в гарному районі Києва, хоч би вистачило на двокімнатну на околиці. Добре було б мати і помешкання в Києві, і цей дім. Але це, мабуть, неможливо. Він уже починає сумувати за Києвом, і це добре. Значить, скоро скінчиться затишшя, почнеться нова хвиля нормального життя. А в Києві він, напевне, сумуватиме за цим будинком, за просторими кімнатами, за грубкою, яку він так вправно призвичаївся топити.
Останнім часом йому знову стало добре думатися. Знову почали згадуватися несподівані епізоди його дитинства й отроцтва, добре йде німецька мова. Кажуть, справжній Ніцше — лише в оригіналі. Він ставить диск із третьою симфонією Малера, відрегульовує звук.
