Російський сюжет - Євгенія Анатоліївна Кононенко

— А як ти поясниш, що всі хлопчики в Ірівці впісюються, аж поки до школи не підуть? А в Кобівці цього нема. Тому і в дитячому садочку в Ірівці самі дівчата!

Згідно з народними переказами, після вигнання кобів настав кінець Ирію. Пішли неврожай, моровиця худоби й самих ірів. Тоді іри стали кликати кобів назад. А ті їм відповіли, що вже не в їхніх силах вернути рай в Ирій. Що має прийти чужинець, оселитись на кобищі й покохати дівчину з ірів чи з кобів. Тоді в нього увійде сила тих давніх кобів, а в Ірівку вернеться рай.

Євген відчував, що не наївні казки простолюду були головною причиною візиту Володі до нього в такий дощ. Так воно й було. Того вечора Володя відкрив йому свою таємницю. Мовляв, він має ніжні почуття до майбутньої медсестри Олі. Його непокоїть, що дівчина така молода, їй ще тільки п’ятнадцять років, він собі малював в уяві старшу подругу. Але він сам спрямував ту дитину в медичне училище, щоб вони працювали разом. То дуже добре, коли лікар і медсестра на селі є подружжям. Вони ще не ходять разом, як хлопець і дівчина. Але в грудні дівчатам виповниться шістнадцять. Тоді вже можна буде почати.

Зізнання Володі зворушило Євгена і трохи збентежило, бо ж у селі дядька чесного без догани продовжував розгортатися класичний сюжет російської літератури. Чи не віщує лиха такий розклад? Чужинець Євгеній в їхньому селі, наречена Ольга, сварка Володимира з Євгенієм, дуель… Володя спершу не второпав, про що мова, і що таке дуель. Євгенові довелося довго нагадувати молодому лікарю те, чого Володя не тримав у своїх пам’яті як великий культурний наратив. Нарешті, Володя збагнув:

— Та нам усім дали такі поширені імена! У нас на курсі, коли я вчився в медінституті, було вісім Володь і сім, ні… — Володя став загинати пальці… — дев’ять Ольг! А викладач політекономії був Олександр Сергійович, ну то й що з того? Він став від того Пушкіним?

— А Зоя Миколаївна розповідала, що навмисне назвала дівчат на честь Тетяни й Ольги з Пушкіна.

— Та вона це всім розповідає! По чотири рази на день!

— Співоча теща…

— Та що вже тут поробиш? Будуватися треба! У нас із мамою замала хата…

Дощі минули, і в перший сонячний день Таня прийшла сама, без Олі.

— А можна мені у вас якусь книгу почитати…

— У мене, Таню, такі книжки, що тобі буде нецікаво.

— А чому?

— Та от сама подивись, — підвів дівчину до свого письмового столу в північному кабінеті. Вибирай! Що тобі?

Таня дивилась на двотомники Ніцше й Бекона та на «Безсмертя» Кундери. Євген знав, що існують міські вундеркінди, які читають щось подібне ще в шкільному віці. Він трохи заздрив їм, бо сам у шкільні роки читав і усвідомлював «Червоне й чорне», прочитав «Catcher in the Rye» в оригіналі, читав і перечитував «Майстра і Маргариту» та багато всього іншого, але Ніцше в його шкільні роки просто не було! А цікаво, чи подужав би він його тоді? Також Євген знав, що в київських університетах іноді траплялися просунуті хлопці й дівчата з села, які також усе це успішно перетравлюють. Але тут не той випадок. Таня довго роздивлялась ті книжки, а потім сказала:

— А я також принесла вам щось почитати!

І дістала з сумочки на плечі арлекінівський «покет» із серії чи то «Велика пристрасть», чи то «Зачаровані коханням» і простягла йому. Ах, Боже мій! Ей рано нравились романы. Але ж у класичному російському сюжеті все-таки фігурували і Річардсон, і Руссо! Бог його знає, хто такий той Річардсон, а Руссо — то все-таки Руссо. Хоча скидається на те, що класична панночка читала великого просвітника винятково як наратив. А тут взагалі якась Hopа Робертс чи Беатриса Смол. Лада робила огляд цієї літератури для малограмотних дівчат, мовляв, таке читання не лише закріплює їхню малограмотність, а й орієнтує їх на традиційний розподіл тендерних ролей.

— Візьміть, візьміть, — наполягала Таня.

— Таню, я це читав, — невміло збрехав він.

Тоді в Тані вмить виникло бажання обговорити зі старшим другом книгу, яка справила на неї таке враження.

— А правда, Сьюзен — молодець?

— Надзвичайна молодець, — погодився Євген. — Таке вчинити!

— А що ж вона вчинила? — лукаво спитала Таня.

— Як що? Одружила на собі Роберта!

— Ой, та все було зовсім не так! Ви не читали цієї книги! Ось почитайте, почитайте! Вам це буде дуже корисно!

Євгенові стало зле. В настирливих манерах наївної Тані проглядали замашки старших ірівчанок, які постійно поривалися напоїти його своїм паскудним молоком, тож він відповів трохи різко:

— Дорога Таню! Я дуже зайнятий! Я пишу дисертацію! У мене немає часу на дівчачі книжки!

— Ну, вибачте… Я гадала, вам буде цікаво почитати, як Сьюзен закінчила університет, і тільки тоді Джордж покохав її…

Ах, он воно що! Не все так просто! Вже й на сторінки арлекінівських романів потрапляють нові ідеї! А личко Тані зробилося таким журним, що він вмить кинувся виправляти ситуацію.

— Дякую, Таню, Послухай мене! Чому ти звертаєшся до мене на ви? Я тобі вчитель у школі? Ми ж друзі, правда?

Дитяче личко Тані лишалося убивчо смутним, тож він просто не міг цього стерпіти. Треба було робити щось радикальніше. І він згадав