Шибайголови - Олександра Малінкова
Слава
- Ходімо! - Ден тягне мене за собою.
- Так! - Йду за ним слідом оглядаючи велике приміщення. - А тут круто!
- Мені теж подобається! І помісячний внесок не великий. Приєднуйся!
- Може й так! - Взяв з його рук боксерські рукавички.
- Покористуєшся сьогодні цими!
Ден скинув светр і залишився в спортивних штанах та сірій майці. Доки я озирався на всі боки, той вже почав розминатися.
- Хтось сподобався з дівчат? - Поцікавився мій онлайн-приятель. А він уважний.
- М-м? Про кого ти?
- Про танцівниць з сусіднього залу! - Посміхнувся Ден і щосили влупив по груші.
- А-а, ти про це! Та так, одне обличчя здалося знайомим! Наче навчалася з моєю сестрою в школі. - Спробував теж розім’ятися. - Не можу сказати, що нашу розмову, яка передувала подіям того злощасного вечора ідеально пам'ятаю, але здається я чув від сестри ім'я цієї дівчини.
- Думаєш, що вона могла щось бачити?
- Я цього не виключаю…
- Ну то підійди й запитай! - Як у Дена все просто, може й дійсно, а чому ні? Навіщо все ускладнювати?
- Напевно так і зроблю!
- А що ти робитимеш після тренування? - Він зупинився й зловив грушу.
- Ти знову щось пропонуєш? - Поцікавився я.
- Все залежить від тебе! - Його обличчя стало серйозним. - На що ти здатний! Але… Спочатку, напевно, слід перевірити тебе в спарингу.
- Ну що? Підходжу? - Запитав і Ден пропустив один з ударів боксерською рукавицею у свій бік, той навіть не скривився.
- Не погано! Але мій восьмирічний брат б'є краще!
Захекані вдвох переводимо подих.
- Поглянь! Схоже дівчата закінчили “стрибати”, бо починають розходитися! Поквапся! Якщо хочеш запитати! - Підказав Ден.
Позбувся боксерських перчаток, на ходу начепив свій светр й попрямував у той бік.
Ніку аж у бік сіпнуло коли вона помітила, що я наближаюся.
- Жень, ходімо! - Видавила з себе, вчепилася в руку подружки й потягнула її за собою.
- Машо! - Окликнув однокласницю Мії. - Можна тебе на секундочку?
Інші дівчата зашепотіли.
- Мене? - Перепитала вона й озирнулася на всі боки.
- Так! - Ствердно кивнув.
- Добре дівчата, до завтра! - Вона попрощалася й несміливо направилася в мій бік.
- Привіт ближче! - Спробував ласкаво посміхнутися, бо дівчина виглядає аж занадто скутою та напруженою. Невже я такий страшний?
- Привіт! - Тихо відповіла.
- Мене звуть Слава, я брат Мії. Можна тебе запитати дещо про вечірку на базі відпочинку?
- Можна, але я багато не бачила! - Знизала плечима дівчина.
- Мія посварилася з кимось?
- Ні-ні! - Заїкаючись відповіла Марія, проводячи поглядом Емму з подружками аж до самих сходів униз.
- Так! - Пошепки додала вона щойно дівчата щезли з виду. - З Еммою, а потім її скинули у воду.
От чому сестра була мокрою.
- Емма штовхнула?
- Ні! Хлопці! - Так само пошепки продовжила Маша. - Їх Емма запросила, я тих хлопців не знаю. Я злякалася й тому не втрутилася. Вибач! Мені попало б від батьків, якби я теж прийшла мокра і для мене це була б остання вечірка... А потім я вирішила, що за нею приїхали, бо Мія пішла, нікому нічого не сказавши.
- Ти дала їй сірий світшот?
- Ні! - Похитала головою однокласниця Мії.
- А хто не знаєш?
- Почекай! - Вона заплющила очі, пригадуючи. - Здається я знаю кому належить та річ.
- І можеш назвати ім’я?
- Це Ніка! Ви розминулися щойно!
Ніка! Ніка! Знову всі дороги…
Збіг?
Божевілля!
- Агов! - Ден поплескав мене по плечу. Може й не раз плеснув, та я не відразу прийшов до тями. - Досить лупцювати стіну. Якщо хотів вразити дівчину, то вона вже давно пішла! - Він показав рукою на вихід.
- То твоє запрошення в силі? - Набираю повні груди повітря.
- Так! - Очі мого нового-старого приятеля таємниче заблищали.
