Шибайголови - Олександра Малінкова
Вероніка.
Пройшли травневі свята. Ми з Женькою повернулися до інституту. Через брак часу, не бачилися з нею майже п'ять днів.
- Як ти? - Тихо запитала подружка, щоб не привертати зайвої уваги.
- Звикаю ходити на допити, як до себе додому! - Знизала плечима я. - А ще, продовжую уникати Микиту!
- Чула, ця дівчина…
- Мія! - Додала я.
- Так! Вона в комі.
- Все вірно! - Кивнула я та озирнулася навколо.
Занадто багато питань, відповіді на які я просто не знаю. Найголовніше питання - від чиєї руки постраждала Мія? В колі підозрюваних може опинитися хто завгодно: три хлопці, які кинули її в воду, будь хто з них міг продовжити сваритися з нею й перестаратися, а ще Емма, і навіть Микита… Він міг сплутати мене з Мією, адже та була в моєму світшоті. А він на підпитку…
Хто ще? Славка… Чому ні? Вони могли посперечатися теж! Що я знаю про нього!? Хоч його дії були досить щирими, але ж це міг бути просто розіграний спектакль, бо я завадила йому втекти з того зловтішного місця.
Та будь хто, по великому рахунку. На базі була ціла купа людей!
- Тобі тепер теж слід бути дуже обачною! - Прошепотіла Женька схилившись наді мною.
- Чого б це?
- Сама знаєш! Бо дівчина була в твоєму світшоті…
- Ну й що з того? Було темно!
- Отож! Нападник міг сплутати! А чатувати саме на тебе!
- Дякую! - Роздратовано буркнула.
- Ніко! Я не намагаюся наводити на тебе жах, просто хочу, щоб ти була дуже обережною! Тож увечері на танці з Максом* (хлопець Жені), заїдемо за тобою.
- Я звичайно вдячна за прояв турботи, але ти не вважаєш, що це вже якось занадто? - Обурилася я.
- Ні! Увечері чекай на нас! - Не збиралася здаватися Женька. От настирлива.
Наступна пара - англійська мова. Сьогодні зібрали увесь потік в великій аудиторії, з рядами наче в амфітеатрі.
Я з Женькою сіли приблизно посередині. Емма теж вмостилася неподалік.
- От же ж! - В серцях прошипіла мені на вушко Женя. - Вона ще довго буде нас переслідувати?
Подружка ще щось додала, але я не запам'ятала, що саме… Ліниво спостерігала за метушнею, за тими хто заходить в аудиторію. Навіть спробувала ідентифікувати ту трійцю з бази відпочинку, які штовхнули Мію в воду, але наче б то нікого схожого. Чи то вони мені просто на одне лице?
Та ось мою байдужість як рукою зняло, бо в цей час до приміщення увійшов Славка.
- А він що тут забув? - Видихнула я. Бо якщо чесно було шокована його тут побачити.
Я це вслух промовила?
- Хто? - Одразу оживилася подружка.
Слава пройшов повз і зайняв місце десь позаду. Маківкою відчуваю, що його погляд в цю секунду саме ковзає по мені.
Не обертаюся. Але від цього відчуття незручно. Зайорзала на відкидному сидінні й, навіть спробувала натягнути светрик на оголене плече.
Може справді, це все через нерви. А він і думати забув про мене?
Хоча… Якщо так подумати, то я в той вечір могла стати свідком… І напевно в нього можуть виникнути якісь питання до мене. А про інше він звісно вже забув, стільки часу минулося…
Але я нічого не бачила. Тільки його автівку з увімкненими фарами і його темну постать у сутінках.
Більше нікого!
Озирнулася й одразу зустрілася з ним поглядом. Дивні відчуття. Така собі суміш з: страху, старої образи, яка ще десь глибоко болить та цікавості і це все підігріте на вогні його шаленого магнетизму.
Зараз одягнений в світлу сорочку. Прямо зразковий студент…
В аудиторію увійшла викладачка з мови. Привіталася. Потім викликала Славу, змусивши розказати про своє життя в Америці. Ось де ти був останні два роки…
- Який симпатяга! - Прощебетала Женька. - Чула, що він закінчив два курси, а потім поїхав навчатися до Америки, а зараз повернувся й відновив навчання на третьому курсі але інший факультет, інформатики здається, якщо вірно запам'ятала і нічого не переплутала…
- Угу…
- А ти сама про кого говорила? - Згадала Женька.
- Про нього! - Що вже приховувати, особливо зараз, коли він стоячи за кафедрою біля дошки, не зводить очей з мене.
- То ви знайомі? - Подружка округлила від здивування свої оченята.
- Можна і так сказати…
- Досить говорити загадками!
- Він хлопець Мії, тієї дівчини, що зараз у комі.
- От чому він не повернувся назад до Америки? Не кинув її, як це по-чоловічому та романтично!
- Так! - Ствердно кивнула, маю визнати цей факт дійсно виглядає досить шляхетно.
- А може то він і приклав ту Мію? - Почулося тихе шипіння за моєю спиною. Емма яка всілася ззаду “виплюнула” ці слова майже мені на вухо.
- Еммо, а може це була ти? - Спокійно видала я. - Або хтось з твоїх посіпак?
- Пф! Потрібна вона мені! Я вже провчила її в той вечір.
Та через секунду ми втрьох замовкли, бо викладачка звернула на нас увагу, зробивши зауваження.
