Покарання - Роман Квант

— Ну ладна, Остапе, ми пашлі. Навєрноє устроім дєвічнік. Павєсєлімся!

— Гаразд. Бувайте дівчата.

Вони пішли вперед по дорозі, навіть не дочекавшись, поки Зоряна підійде до мене.

— Привіт! — першим привітався я, зробивши кілька кроків їй на зустріч.

— Привіт! А що ти тут робиш?

— Як — що? Чекаю на тебе. От бачиш, не міг втриматися. Не захотів чекати тебе до вечора, от прийшов сюди.

— А коли розмовляв з одногрупницями, теж не міг втриматися?

— Зоряно, ти ревнуєш?

— Звісно, ні. Я пожартувала… вибач, якщо невдалий жарт. Ти вільна людина і можеш робити все, що заманеться.

Я подивився на неї із шаленим блиском в очах.

— Все що заманеться, кажеш? Гаразд, тоді в мене є цікава пропозиція. Давай підемо в один ресторанчик, покуримо кальян, вип’ємо вина.

— Ну… я взагалі не курю.

— Та кальян це ж не серйозно. Тим паче я пригощаю.

— Домовилися. Ходімо.

Опинившись в затишному, спокійному ресторані, ми замовили кальян на вині, а я ще додатково замовив віскі для себе. Приємна легка музика в стилі 80-х і невеличка кількість відвідувачів ресторану в цей час, навіювали лише позитивні моменти, яких було в останній час дуже мало. Але проводити час із Зоряною, навіть одну мить — це щось набагато більше цілої вічності.

— Зоряно, що в тебе новенького?

— Та нічого особливого. Навчання набридло, не встигши навіть початися. Думаю поки підзаробити грошей. Попрацювати промоутером або консультантом в супермаркеті.

— Це найбільш розповсюджені роботи серед молоді, — зауважив я. — А батькам ти розповідала про наше знайомство?

Я взяв кальян і почав затягуватися з трубки, відчуваючи, як отруйний дим починає заходити в легені. Зробив кілька глибоких затяжок і відчув приємне розслаблення. Щоб відчути більший ефект, я випив чарчину віскі.

— Не розповідала.

— Як хочеш. Я думав, що твої батьки захочуть зі мною познайомитися.

Дівчина кинула на мене короткий погляд.

— Може пізніше… Остапе, а в тебе як життя?

— Рухається у невідомому напрямку крізь туман та холод.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона.

Не дуже хотілося розповідати усі події, але з іншого боку, це мені б допомогло позбутися величезного тягаря і знову придбати втрачену свободу вибору. Правда, вибір в мене завжди є. Проблема в тому, що цей вибір обмежується свободою мислення і ступенем усвідомленості.

— Знаєш, все це дуже дивно та божевільно… — сказав я через деякий час, розмірковуючи, чи варто це розповідати.

Чи не вперше в житті мені доводилося розповідати містичну історію, яка зі мною трапилася насправді. До цього часу, я лише вигадував історії і ніколи не думав, що сам опинюся в одній із подібних ситуацій, що створені власною фантазією, переповнених метафізичною атмосферою.

— Одним словом, сталося так, що члени клубу «Аномалія» зібралися на одній дачі. Там ми експериментували з психотропними речовинами, які впливають на свідомість людини…

Я все розповів Зоряні, починаючи з дня вступу в клуб «Аномалія» і завершуючи останніми подіями. Сама розповідь зайняла не багато часу, але після цього виникло відчуття безмежного спокою і впевненості у власних силах. Наче, я позбувся величезного важкого каменя, що тиснув на мене протягом останніх кількох місяців. А Зоряна все уважно вислухала, не зводячи з мене своїм карих очей. Деякий час ми просто сиділи. Курили кальян та мовчали. І в той момент я зрозумів, що мовчання може важити набагато більше ніж банальні, пусті розмови.

— Навіщо ти це зробив?

Було і так ясно про що вона питає. Наркотики. Але хіба ж я знав до чого це призведе? Хіба я знав, що навіть один раз буває назавжди?

— Не знаю… Так ти мені віриш?

— А чому ні? Історія, яку ти мені розповів дуже жахлива, але водночас реалістична. Я не зрозуміла, навіщо ти почав приймати ці психоделіки?

— А ти шо, багато про це знаєш?

— Ну, мої знання знаходяться на рівні аматора. Я трохи читала окультичну літературу. Мене теж цікавило питання: що робити зі своїм життям? Які таємниці людині належить відкрити? Але я ні до чого не дійшла.

Я зацікавлено подивився на дівчину.

— Ці наркотики, що викликають змінену свідомість, відкрили для мене двері ніби в іншу реальність. Альтернативний світ. Я тепер більше задумуюся над сенсом життя.

— І до яких висновків ти вже дійшов?

Я дістав ще одну цигарку і запалив. Навколо запахло тютюновим димом.

— Не знаю… Я і сам не все розумію в цьому дивному світі. Здається, ніби людина повинна вдосконалювати себе, досліджувати власні здібності, досягати поставлених цілей. Але, коли з тобою реально починають відбуватися всі ці дивні речі, я розумію, що мені в житті все одно чогось не вистачає. Коли є все, про що я мріяв (і письменництво в тому числі), то розумієш, що в цьому житті ти лише безпорадна пісчинка серед величезної, гігантської пустелі. Коли я досягнув більшість цілей, то не відчув особливого задоволення.

— Це ж з усіма так буває, — сказала Зоряна. — Ти розчарувався у письменництві?

— Річ не в літературі, а у всьому житті. Життя настільки коротке, що не встигаєш зробити все, що задумав. Наркотики відкривають перед тобою нові горизонти.

Зоряна трохи стривожено на мене подивилася.

— Але ж ці відчуття — це химера. Це вводить тебе в оману. Навіщо тікати від реальності, втрачаючи гармонію в душі?

— А що таке гармонія в душі? Гармонія в душі — це баланс зв’язку зовнішнього та внутрішнього світів. А коли ці світи між собою суперечать, то виникає екзистенційний конфлікт особистості. Ось що