Шибайголови - Олександра Малінкова
- Пішла ти! Я тебе не боюся. - Вигукую!
- Теж жертву з себе почнеш вдавати й щезнеш з міста підігнувши хвоста, як твоя убога сестричка? - Продовжила насміхатися вона. - Правда хлопці? - Озирнулася та вони вже давно звалили звідти.
Але в цей час мене більше цікавить Мія, аніж ця “недолуга”, з нею розберуся трішки пізніше…
- З тобою все гаразд? - Запитала, щойно Мія вибралася з води.
- Яка тобі різниця, що зі мною? - Запитала роздратовано й, почала стягувати з себе мокрий вщент светр.
- Ось! Візьми мій! - Я простягнула свій світшот. - Вже холодно. Ти геть мокра! Змерзнеш!
Якісь секунди ми просто дивилися одна на одну. Я, на ту, яку звинувачувала останні роки в своїй невдалій закоханості. Вона, на пересічну дівчину, про яку геть нічого не знає.
- Дякую! - Нарешті забирає з моїх рук річ, надягає та крокує геть.
- Ось ти де! - Крикнув Микита, який швидко наближається до мене. - Ходімо. - Тягне мене за собою.
