Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Звідки я знаю? — міркував він. — Либонь, індуси десь заховалися в будинку!

Він замовк і неквапно пішов в інший кінець кімнати. Потім повернувся, постояв трохи й пішов назад до ліжка.

— Він навіть не замкнутий, — бурмотів він до себе. — Він у шухляді її індійської шафи. А шухляда не замикається.

І сів на край ліжка.

— Хто завгодно може взяти його, — вів далі.

Він знову неспокійно встав і кілька разів повторив свої перші слова:

— Звідки я знаю? Либонь, індуси десь заховалися в будинку!

Він знову притих. Я заховався за завісками ліжка. Він обвів кімнату байдужим поглядом, хоч очі його й блищали. Це була напружена хвилина. Це була затримка особливого роду — затримка в дії опіуму чи затримка в діяльності мозку? Хто міг визначити це? Тепер усе залежало від того, що він робитиме далі.

Він знову ліг у ліжко!

Жахливий сумнів промайнув у мене в голові. Либонь, уже тепер починається заспокійлива дія опіуму? Це суперечило всьому моєму попередньому досвіду. Але що таке досвід, коли йдеться про опіум? Навряд чи знайдуться на світі дві людини, на яких він діяв би однаково. Чи не було часом в організмі містера Блека якоїсь особливості, через яку й дія опіуму на нього також має бути особливою? Невже ми зазнаємо невдачі в хвилину остаточного успіху?

Ні! Він раптом знову встав.

— Як можу я спати, — запитав він сам себе, — з цим на душі?

Він глянув на свічку, що горіла на столику біля узголів'я ліжка. За якусь мить узяв у руку свічник.

Я погасив другу свічку, що горіла за завісками. Разом з містером Бреффом і Беттереджем ми заховались у найдальшому кутку за ліжком. Я знаком суворо наказав їм мовчати, ніби від цього залежить їхнє життя.

Ми ждали, не бачачи й не чуючи нічого. Чекали, сховавшись за завісками.

Свічка, яку містер Блек тримав у руці, раптом рушила з місця. Потім він пройшов повз нас швидкими й безшумними кроками, не випускаючи свічки.

Відчинив двері й вийшов із спальні.

Ми попрямували за ним уздовж верхнього коридора. Пішли за ним униз по східцях. Ми не відставали від нього й у нижньому коридорі. Він ні разу не оглянувся, ішов упевнено, не вагаючись.

Відчинив двері вітальні й ввійшов у кімнату, не зачинивши їх.

Двері були, як і всі двері в цьому будинку, на великих старовинних завісах. Коли двері відчинились, між ними й одвірком залишилась невелика щілина. Я знаком запросив своїх супутників дивитися через цю щілину так, аби він не зміг помітити нас. Сам же став також за дверима, але на іншому боці. Ліворуч мене була ніша в стіні, в якій я міг би заховатись, коли б він здумав виглянути в коридор.

Він дійшов до середини кімнати все ще зі свічкою в руках, озирнувся довкола, але жодного разу не глянув назад.

Я бачив, що двері в спальню міс Веріндер були прочинені. Вона погасила в себе свічку. Міс Веріндер мужньо володіла собою. Тьмяні обриси її білого легкого плаття — ось і все, що я міг розгледіти. Жодна людина, котра не була б заздалегідь підготовлена, не могла б підозрювати, що в кімнаті є жива істота. Вона стояла в затінку — мовчки, без жодного руху.

Було десять хвилин на другу. В мертвій тиші я почув, як м'яко падали краплі дощу й легкий літній вітерець шелестів у листі дерев.

Постоявши якусь мить у нерішучості посеред кімнати, містер Блек попрямував у куток, що біля вікна, де стояла індійська шафа.

Він поставив свічку на шафу й почав висовувати й засовувати одну за одною всі шухляди, аж поки дійшов до тієї, в якій лежав шматок кришталю, що заміняв собою алмаз. Якусь мить дивився на шухляду. Потім вийняв з неї правою рукою кришталь, а лівою рукою взяв із шафи свічку.

Він зробив кілька кроків назад у напрямі середини кімнати і знову зупинився.

Досі він повторював точно все те, що робив у ніч після дня народження. Чи будуть його дальші вчинки точним повторенням того, що він зробив минулого року? Чи вийде він з кімнати? Чи повернеться тепер, за моїм передбаченням, як і тоді, в свою спальню? Чи покаже нам, що він зробив з алмазом, коли повернувся в свою кімнату?

Перша його дія, коли він почав рухатись, була зовсім не та, яку він зробив після першого прийому лаудануму. Він поставив свічку на стіл і зробив кілька кроків у кінець кімнати. Там стояв диван. Він важко сперся на його спинку лівою рукою, потім випростався й знову повернувся на середину кімнати. Тепер мені було видно його очі. Вони стали тьмяними, віки обважніли; блиск зіниць швидко зникав.

Напруження цієї хвилини дуже позначилось на нервах міс Веріндер. Вона зробила кілька кроків і знову зупинилась. Містер Брефф і Беттередж уперше глянули на мене з-за дверей. Передчуття розчарування оволоділо ними так само, як і мною.

Все ж, поки він стояв посеред кімнати, надія ще жевріла. Ми ждали з величезним нетерпінням, що ж буде далі.

Те, що сталось потім, вирішило все. Фальшивий алмаз випав з його рук.

Кришталь упав на підлогу коло дверей і залишився лежати у всіх на очах. Містер Блек не зробив ніякого зусилля, аби підняти його; подивився