Щиголь - Донна Тартт

дотримувався цього «через день». Нью-Йорк був наповнений усіма видами небезпек — щоденні поїздки в метро, густі юрми людей. Відчуття несподіваного вибуху ніколи не залишало мене, я завжди чекав, що зараз щось станеться, завжди стежив за такою можливістю куточком ока; люди, які збиралися в певних місцях, могли спричинити вибух такої тривоги, коли хтось перетинав мені шлях якось не так або йшов надто швидко під певним кутом, — цього було досить, щоб у мене почалася тахікардія і я впадав у паніку, яка примушувала мене, спотикаючись, бігти до найближчої лави в парку; і знеболювальні пігулки мого тата, що послаблювали мою нічну тривогу, якої я не міг позбутися якось інакше, давали мені таку щасливу полегкість, що я став приймати їх як ліки — спочатку лише на вікенди, потім після шкільних уроків, потім став провалюватися в муркітливе ефірне блаженство щоразу, коли почувався нещасливим або збудженим (а це, на жаль, траплялося зі мною часто); у ті хвилини я зробив потрясне відкриття, що крихітні пігулки, на які я спочатку не звертав уваги, бо ж вони були такі дрібненькі й здавалися малозначущими, вдесятеро сильніші, ніж вікодин і перкоцет, що їх я поглинав жменями, — маю на увазі оксиконтин 80, пігулки досить сильні, щоб убити непідготованого когось на місці, але я вже не належав до таких; і коли мій, здавалося б, нескінченний запас оральних наркотиків закінчився десь напередодні мого вісімнадцятиріччя, я мусив почати купувати їх на вулиці. Навіть дилери були вражені тими сумами, які я витрачав, по кілька тисяч доларів за кілька тижнів; Джек (попередник Джерома) знову й знову сварив мене за це навіть тоді, як сидів на смердючому м’якому стільці, з якого він керував своїм бізнесом, рахуючи мої сотні, щойно одержані з віконця касира в банку. «Та ти, брате, витрачаєш їх більше, аніж якби ними прикурював». Героїн був дешевший — по п’ятнадцять баксів за пакетик. Хоч я й не ширявся, Джек ретельно зробив для мене підрахунок на клапті обгорткового паперу — мої витрати на героїн будуть значно меншими, десь близько чотирьохсот п’ятдесяти доларів на місяць.

Але героїн я приймав лише тоді, коли мені його пропонували, — там ширнуся, там уколюся. Хоч мені він і подобався і я палко про нього мріяв, я ніколи його не купував. Бо в такому разі я ніколи б не зміг зупинитися. Натомість коли я ковтав пігулки, великі витрати були сприятливим чинником, бо вони не тільки тримали мою звичку під контролем, а й були тією переконливою причиною, яка примушувала мене щодня приходити до крамниці й продавати меблі. Це міф, що опіати нібито не дозволяють вести нормальний спосіб життя; ширятись — це одна річ, але для такого хлопця, як я, що перелякано підстрибував, коли голуби злітали вгору з хідника, що страждав від посттравматичного синдрому майже до судом і нервового паралічу, пігулки стали ключем не тільки до компетентної, а й до висококваліфікованої діяльності. Пияцтво робить людей недбалими й розм’яклими. Аби переконатися в цьому, досить подивитися на Платта Барбура, який уже о третій по обіді сидів у «Джей Джі Мелона» й жалів себе. Або, наприклад, мій батько: навіть по тому як він покинув пити, він зберіг певну неповороткість нокаутованого боксера, задзвенить телефон, спрацює кухонний таймер, а він уже підхоплюється на ноги, люди називають це пом’якшенням мізків, психічним ушкодженням від надмірного пиття, неврологічним захворюванням, яке ніколи не минає. Тому мій батько втратив спроможність мислити й не міг довго затриматися на жодній роботі. Що ж до мене — можливо, я не маю дівчини, навіть не маю друзів, які не були б наркоманами, але я працюю по дванадцять годин на день, ніщо не може вибити мене з колії, я ношу костюми від Тома Брауна, розмовляю з усмішкою з людьми, яких терпіти не можу, двічі на тиждень плаваю і граю в теніс, коли випадає нагода, намагаюся не споживати цукру та консервованої їжі. Я приємний чоловік, я всім подобаюсь, тонкий, як жердина, я не дозволяю собі жаліти себе або погано думати хоч там про що, я чудовий продавець — усі так вважають, і так добре веду бізнес, що мені не бракує тих грошей, які витрачаю на наркотики.

Кілька разів я, звичайно, давав маху — несподівано провалювався туди, де все у мене вислизало з-під контролю на кілька моторошних секунд, так буває, коли ноги роз’їжджаються на слизькому містку, і я бачив, як негарно і швидко можуть розвалитися мої справи. Тут ішлося не про гроші — ішлося про безконтрольне зростання доз, коли я забував про те, що продав якісь товари, або забував послати чеки, коли Гобі дивився на мене дивним поглядом, якщо я перебирав дозу й спускався до нього весь осклілий, відсторонений. Вечеря, клієнти… пробачте, ви мені щось сказали? Ні, я лише трохи стомився, мабуть, підчепив якусь хворобу, мабуть, сьогодні ляжу спати раніше, люди. Я успадкував світлі очі матері, і через це без темних окулярів на виставках у галереях було неможливо приховати звужені зіниці — щоправда, ніхто в оточенні Гобі, здавалося, цього не помічав, за винятком (іноді) кількох молодших геїв: «А ти поганий хлопець», — прошепотів мені на вухо на офіційній вечері культурист, друг нашого клієнта, пильно подивившись на мене. Я ненавидів ходити у фінансовий відділ до одного з аукціонних будинків, бо один із тамтешніх працівників — старший чоловік, британець, сам наркоман — увесь час липнув до мене. Звичайно, такі пригоди траплялися в мене і з жінками: одна з дівчат, із якою я тепер спав, модна стажерка, зустрілася мені на перегонах маленьких собак на Вашингтон-сквер, куди я прийшов із Попчиком, ми посиділи поряд із нею лише тридцять секунд у парку на лаві, й обом стало очевидно, що ми поділяємо те саме захоплення. Та коли справи виходили в мене з-під контролю, я відступав і кілька разів навіть зав’язував, найдовше — на півтора місяця. Не кожен на це спроможний, переконував я себе. Це лише справа дисципліни. Але на цей час, коли мені виповнилося двадцять шість, я був за останні три роки чистим лише максимум три дні поспіль.

Я вже обміркував, як мені зав’язати, коли захочеться; круто все змінити, семиденний розклад, ковтати багато лопераміду, плюс магній та амінокислоти у вільній формі, щоб відновити мої спалені нейромедіатори; білковий порошок, електролітний порошок, мелатонін (і травичку) для сну, а також різні трав’яні суміші та настійки, за які моя стажерка ручилася головою, — з кореня локриці й