Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
Після того був даний наказ — наступати!
На Калуш — на відтинку фронту в сімдесят кілометрів — мали вийти з окопів триста тисяч багнетів, триста двадцять один батальйон.
Штрафний гвардійський полк лежав на передовій весь — без ешелонування, отже, мав іти в атаку в першій лаві!
О шостій ноль–ноль — після немовчної канонади — раптом запала тиша.
Мирно світило сонце, щойно підбившись над обрій, бездонно голубіло небо над головою, з гір повівав лагідний вранішній вітерець — починався гарний, погожий літній день, тільки не співали птахи і смерділо горілим та паленим.
В мертвій тиші над лінією шанців раптом сплеснув сміх, потім неначе плач, тоді — істеричний регіт: нагла тиша була нестерпна, страшніша від немовчної смертовбивчої канонади, — і хтось збожеволів.
Командир полку видобувся на бруствер, вийняв шаблю з піхов, гукнув — «вперед, за мною, братці!» — і пішов на смертну ораницю нічиєї землі.
Голосу командира ніхто не почув — люди оглухли від раптової тиші, їм було байдуже до всього на світі, але один звівся, — звелися машинально й інші. І пішли.
Полк йшов повільно — з гвинтівками на руку, люди спотикались, падали у вирви, але зводились і знову йшли — як сновиди, як автомати. Було зовсім тихо.
Страшно було дивитись, як йшов полк, але йти солдатам не було страшно: страх зникає, коли ти йдеш не один.
А втім, жоден постріл з ворожих шанців не зустрів хвилю першого цепу: багатогодинна артпідготовка винищила зовсім першу та другу лінії укріплень противника.
— Ура! — нарешті здогадався крикнути командир і побіг.
Божевільний теж вистрибнув з траншеї і, плачучи та регочучи, побіг за всіма: йому було страшно залишатись самому, він позбувся розуму від страху, і страх — то було єдине почуття, яке гнало його тепер.
Йшла тільки одна лінія людей.
Другою лінією позаду штрафного полку лежав українізований батальйон корпусу…
2
Пілот Ростислав Драгомирецький з авіатехніком Федором Королевичем знялися в повітря теж точно о шостій.
Екіпаж літака дістав наказ: тільки закінчиться артпідготовка, линути на ближні ворожі тили, випрасувати квадрат перед фронтом другого корпусу, встановити результати обстрілу, примітити рух ворожих резервів до позицій — і повертатись не до «штакор–2», а до «штаарм–8».
Доповісти — особисто командуючому армією генералу Корнілову.
Ворожа передова промигтіла внизу, вкрита пилом і димом. Але на п'ятому кілометрі землю вже стало видно виразно. Тут зруйновано все, і ніщо не подавало ознак життя. На десятому кілометрі стало видно колони ворожих резервів: резерви накопичувались за згірками й по узліссях.
Королевич глянув у спину поручикові Драгомирецькому, вийняв з пазухи пачку папірців і жбурнув їх через борт.
Перев'язана тонкою ниткою пачка падала якийсь час, перекидаючись у повітрі, потім струмінь завихрив її, нитка лопнула — і папірці приснули навсібіч.
Це була надрукована трьома мовами — німецькою, угорською та українською — відозва Центрального комітету російської соціал–демократичної робітничої партії: «Браття солдати!.. Всі ми вимучені страшною війною… Клас капіталістів багатіє в усіх країнах на підрядах та воєнних поставках… Мир хатам, війна палацам!..»
3
Українізований батальйон мав точний наказ. Якщо полк не піде в атаку — закидати окопи гранатами. Якщо полк піде, але ляже, — кулеметним вогнем підняти і гнати знов.
Полк пройшов першу ворожу — її винищено всю. Полк пройшов другу ворожу — вона теж не вчинила опору: на другій ворожій теж не було кому воювати.
Але третя ворожа була жива, вона вже оговталась і зустріла атаку мінометами й кулеметами.
Полк ліг перед третьою — на другій ворожій.
— Другу ворожу під прицільний огонь! — подав команду командир українізованого батальйону.
Це й означало: підняти полк і кинути його на ворожий огонь — вперед або винищити на місці — своїм вогнем.
І тут сталося несподіване: українізований батальйон не виконав наказу.
Батальйон був складений теж не з буржуїв, з свого ж таки брата–солдата: три роки спільно кров проливали, триста літ купно страждали під царем. Батальйонні кулемети відкрили вогонь, але послали його не на другу ворожу, де лежали тепер свої, а — на третю, де залягав ворог.
Водночас українізований батальйон надіслав делегацію до землячків–штрафників: в наступ однаково треба йти — за свободу, за революцію, за Україну, хто й зна, за що саме першочергово, один чорт — війна! То нехай буде вже так: тільки змовкнуть кулемети українізованого батальйону, нехай штрафники кидаються на третю ворожу врукопаш — і українізований батальйон теж підніметься: підтримає штрафників. Тільки ж, землячки–штрафники, глядіть: слово солдата! Додержувати його міцно, не — якийсь там командирський наказ!
Душевний вчинок землячків–українців зворушив солдатські серця штрафників. Штрафний полк гримнув «ура» — справжнє солдатське бойове «ура» — і, тільки змовкли кулемети підтримки, ринув вперед і вихором змів третю ворожу.
І ще не встигли в бойовому запалі залягти штрафники, як українізований батальйон звівся теж з лементом «слава».
