Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Літаки знялись перед полуднем — щоб взяти курс зюйд–вест–зюйд, квадрат 24, — майже по прямій на Тернопіль.

Стартували обидва літаки зразу, і пілоти вирішили зробити над містом три кола — привітальні, а може, й прощальні: хіба солдат відає, чи повернеться з бою живий? Над Печерськом пілоти домовились ще й похитати крилами — послати привіт товаришам з авіапарку та дівчатам у печерських садках.

Королевич сидів із своїм пілотом, поручиком Ростиславом Драгомирецьким, на задньому сидінні і дивився вниз. Ось він унизу, любий Київ, — від широкої синьої стежки Дніпра на сході аж до зелених піль поза темною смугою святошинських борів — на заході.

Літак йшов на півста метрів від землі — в очах не мигтіло, тільки швидко змінювались ландшафти внизу. Хрести на церковних банях раптом зблискували в спалаху сонячного проміння, зрізаного траєкторією льоту, і так само миттю гасли позаду, наче пірнали в смерк, що вганявся за літаком серед білого дня. Рудий дим із заводських димарів на Подолі клубочився тільки біля самісінького комина, а далі розпливався і зависав пеленою між літаком і дахами будинків. Тінь літака мухою стрибала з даху на дах, впоперек вулиць та через простори широких майданів. На вулицях мурашіли люди.

Коли на другому колі літак полинув над Софією, стало видно, що весь Софіївський майдан аж захряс людьми.

Королевичеві було відомо, що то за бучне свято, і взагалі які події хвилювали сьогодні Київ.

На майдані перед Софією — на завершення другого вже, скликаного знову Центральною Радою, військового з'їзду — мав бути обнародуваний перший Універсал Центральної Ради, щойно виданий всупереч категоричній незгоді Тимчасового уряду.

В тому Універсалі народу України повідомлялося: з огляду на те, що Тимчасовий уряд відхилив домагання, які б мали гарантувати відродження національного життя, Центральна Рада своєю волею і самочинно проголошує автономію України.

На запитання — війна чи мир, який має бути державний устрій на Україні та як же бути з розподілом поміщицької землі — Універсал не відповідав: відповідь на ці питання він відкладав до Установчих зборів.

Текст Універсалу Центральної Ради скомпонував український письменник Володимир Винниченко: мовний колорит був добре витриманий в дусі часів стародавньої гетьманщини.

Літак вже линув над Печерськом, похитав крилами до дівчат у садочках, зробив віраж над авіапарком та «Арсеналом». У подвір'ї «Арсеналу» теж густо розсипалося макове зерно: робітники заводу сьогодні, в перерву, знову мітингували.

Королевич перехилився через борт: йому кортіло на третьому колі краще роздивитись на Софіївський майдан.

Бучне свято на Софіївському майдані було точнісінько як і місяць тому, — коли перший військовий з'їзд одбирав присягу від вояків першої військової частини.

Як і тоді, понад тротуаром вишикувано козаків.

Тільки тоді стояв один полк — «Перший український гетьмана Богдана Хмельницького», на три тисячі двісті багнетів. А тепер полків вишикувано аж два: у шеренгах стояв ще й «Другий український гетьмана Івана Полуботка». Полуботківці мали п'ять тисяч багнетів — їх сформовано з маршових батальйонів, що прибували на київський етап з Чернігівщини, Полтавщини і Сумщини. Зодягнуті полуботьківці були не так ошатно, як богданівці: обіцяних жупанів їм не дали, тільки попришивали жовто–блакитні петлички до старих гімнастерок.

Як і тоді, місяць тому, з гирла Володимирської вулиці урочисто вимарширував повним складом військовий з'їзд.

Тільки тоді, на першому з'їзді, було сімсот делегатів, а тепер — дві тисячі вісімсот, від усіх сухопутних армій та від усіх морських флотів.

Як і тоді, під «присутственными местами» стояли селяни.

Тільки тоді був самий гурт делегатів селянського з'їзду, а тепер позаду президії Ради селянських депутатів та членів «Селянської спілки» — аж обтікаючи фронтон «присутственных мест» — юрмився добрий десяток тисяч: почути Універсал зійшлися люди мало не з цілого Київського повіту.

Центральна Рада — як і тоді — розташувалась на приступках пам'ятника гетьману. Тільки тоді було членів Центральної Ради побіля двохсот, а тепер — близько півтисячі.

Всю іншу вільну просторінь — по тротуарах, у бульварі, ба й на дахах околишніх будинків, — заповнили тисячі людей: такого першого разу не було.

І співаки ще ген завчасу вишикувались обабіч брами в софіївській дзвіниці. І хорів було — два, і обидва — зведені. Один — з преславних капел Кошиця та Кальні–шевського, театру Садовського та архієрейської півчої. Диригувати мав сам Кошиць. Другий — більший — був зведений з усіх київських «просвіт». Студентка Марина Драгомирецька стояла в зведеному хорі на чолі — як головний організатор «співочих товариств» при мистецькій секції «Просвіти».

Петлюра — як і тоді — стояв з папером і читав.

Тільки тоді він читав — прохаємо, а тепер — вимагаємо!

І сьогодні Петлюра був особливо пишний та величавий. Адже на першому з'їзді, місяць тому, його обрано головою «Українського генерального військового комітету» — організації, власне, цивільної. А тепер, після другого з'їзду, він став «генеральним секретарем у військових справах», тобто — військовим міністром у складі щойно, водночас із виданням Універсалу, утвореного Генерального секретаріату, тобто — кабінету міністрів майбутньої української держави.

Обабіч Петлюри стояли Грушевський та Винниченко.

Тільки тепер Винниченко був не лише заступником Грушевського, а й сам собі голова: він щойно очолив сформований Генеральний секретаріат, — обняв у ньому пост прем'єра українського уряду.

Місія Винниченка