Присмак волі - Володимир Кільченський

і до господи зайшов отець Никодим. Осінивши присутніх хресним знаменням, привітався. Усі піднялися і по черзі поцілували руку отця, а він, побачивши Івана та Марію, весело промовив:

— Ви, молоді, — гарна пара... А чи зв’язали свою єдність перед Господом нашим?

Іван з Марією розгублено дивилися на отця, а потім жінка тихо відповіла:

— Не встигли, отче, але ми прагнемо цього. Підсобіть...

Усі, хто був у хаті, посміхнулися, а Рада, не довго думаючи, випалила:

— Отче, завтра ж Свята Неділя... Сам Бог велів їм цього дня повінчатися. Правда ж, люди?

Никодим, замислившись, запитав чи то у людей, чи то у молодих, які розгублено стояли, уважно слухаючи:

— Тож чи готові ви, діти, стати перед олтарем і вже клятвою вірності закріпити єдність ваших душ до скінчення віку? Маю до вас ще одне питання: а як давно ви були на сповіді і коли приймали святе причастя?

Отець уважно дивився на молодих.

Першою відповіла Марія:

— Нещодавно, святий отче, як наймитувала в Соколях.

Сказала і сумирно відступила убік.

— А я, отче, під час облоги Львова у козацького священика на сповіді був, — щиро зізнався Іван і поклав перстами хрест на груди.

Потім він вийшов наперед і твердо відказав усім:

— Готові заприсягтися, ми кохаємо одне одного!

До нього підступилася Марія. Взяла Івана за руку і схилила голову перед отцем на знак згоди.

— Якщо поміж вами любов та злагода, сили небесні будуть з вами. Завтра опісля літургії і обвінчаємо, — сказав отець Никодим і став прощатися, знову осінивши всіх хресним знаменням.

Після того як за священиком зачинилися двері, наперед вийшла Онисія та оголосила:

— Зараз всім спати, а готуватися до заручин будемо завтра. Час є, встигнемо!

Стомлені люди не заперечували, і чоловіки, взувши очищені від багнюки чоботи, пішли влаштовувати постіль побіля коней. Ті зустріли своїх власників задоволеним форканням.

Іван із Саньком, узявши з воза ліжники, простелили їх поближче до коней, а Роман — подалі, у кутку. Через деякий час він уже мирно посопував на своєму ліжку, а хлопці довго обговорювали події останнього часу, доки сон не зморив і їх.

Благодать вінчання 

День для всіх настав задовго до світанку. Жіночки наводили святковий лад у хаті, а Марійка копирсалася у своїй скриньці, вишукуючи одяг, придатний для сьогоднішнього дійства. Роман заходився рубати дрова, а Іван із Саньком майстрували на подвір’ї ще одну лаву. Онисія з Радою пішли до села, щоб закупити дечого з харчів та зайти до музики — може, хоч душі розвеселить.

Утім, вони з’явилися на подвір’ї досить швидко, несучи у торбах не так уже й багато харчів.

— Клята татарва, вигребли все! Люди за злотий уже кусень сала не дають! — обурювалась Рада і нагримала на Романа, що нарубав мало дров.

Хотіла ще щось сказати Івану з Саньком, але Онисія тіпнула її за рукав, дошкульно промовила:

— Угомонися, все буде добре!..

Через деякий час Рада виглянула з будиночку і крикнула Іванові:

— Іди, наречений, лишень сюди... Молода вже вдягнена, а ти ще й шию не помив!

Іван, накульгуючи, підтюпцем пішов до будиночку, де його заради такої знаменної події вже чекала тепла вода. Він забрався у кадіб, в якому тільки-но викупалася Марія, і Рада стала натирати його спину глиною та хльоскати березовим віником, що Іван аж кректав.

— Крекчи, крекчи... Хто тебе і відшмагає, окрім мене? Це тобі наперед, якщо образиш Марію! — примовляла Рада.

Іван, ставши в купелі, обмився спереду, і Рада стала наостанок поливати його холодною водою.

— Вилазь, я відвернуся! — продовжувала правити Рада, і коли Іван вибрався з кадоба, поклала йому на плече лляний рушник.

За ширмою прибиралася Марійка. Коли Іван зайшов туди з рушником, вона з посмішкою зустріла його і показала головою на випраний одяг. Чоловік зніяковіло відвернувся і.став квапливо одягатися. Нарешті одягнувся та з усмішкою підійшов до неї. Марійка промовила:

— Іванку, а на плечі і по спині рубці звідки взялися? Ти ж іще молодий, а увесь у порізах... Не відпущу тебе від себе нікуди!

Чоловік помовчав, тільки ледь усміхався, слухаючи Марійчині слова. Потім притягнув її до себе, став цілувати та говорити щось заспокійливе. До тями їх привів заклопотаний голос Ради:

— Досить вам шепотітися. Виходьте вже, поглянемо на вас!

Молоді вийшли із-за ширми, і Рада з Онисією, усміхнені та щасливі, дивились на них. Господиня хати не витримала і сказала:

— Отакою і я була, як зі своїм ішла під вінець.

Тепер уже Санько мав залазити у купіль. Усі відвернулися, доки козак не заліз у свіжу воду, щоб себе обмити. Рада його також натерла глиною та нашвидкуруч відшмагала вже розпатланим віником. Швидко переодягли і Санька в чистий одяг та стали готуватися,