Герострати - Емма Іванівна Андіївська
Потім мені здалося, ніби той поліцай, який говорив, виймає з кишені довгу вервицю, яка світиться таким гострим чотирикутним світлом, аж мені коле в скронях, і я раптом починаю зауважувати, що то світиться не вервиця, а анкета на прописку, на яку обернулися мої папери на авто.
І все таки це немисленне, вирішив я. Адже тоді я бачив папери на власні очі. Правда, йдучи на процес, де я затявся конче зустріти мого відвідувача, я настільки хвилювався, що не треба було особливої спостережливосте, аби це зауважити й використати в шахрайський спосіб. Я ладен навіть погодитися, що розповіді лорда про Індію, які ніби навиворіт віддзеркалювали мої тодішні почуття, ошелешили мене, я не заперечуватиму навіть, що жадоба за безцінь придбати авто (хотів би я пересвідчитися, як хтось інший на моєму місці лишився б байдужий до купівлі авта майже задурно!) дещо запаморочили імені голову, адже я тільки людина, а не аґреґат, керований запрограмованою формулою; все це я враховую, бож мені залежить не на моїй особі, хоч би якою непривабливою і непослідовною вона здавалася через ці зізнання, а на подіях, які дійсно сталися, і все таки усе це разом не могло переінакшити мого сприймання аж настільки, щоб я не здолав відрізнити паперів на авто від звичайної прописки на помешкання. Це просто виключене. Зрештою, я з абсолютною чіткістю пригадую, що, купуючи авто, я бачив папери на нього, а не бланки, які мені тепер показували поліцаї. Не знаю, яким чином, папери обернулися на бланки, бо пізніші пояснення, замість висвітлювати, тільки затемнювали це незбагненне перетворення, так що я досі вагаюся, чи тоді лорд показав мені папери, а, заговоривши мене, якось дуже спритно замість них підсунув анкети на прописку, розраховуючи, що я встигну від’їхати, заки зауважу помилку, а цього часу йому якраз вистачить, аби зникнути, чи просто поліція з якихось незбагненних міркувань грала зі мною недобру гру, бажаючи зізнань, яких я не годен був дати, і показувала анкети, намагаючися довести мене до стану, за якого я погодився б з усім, що мені казали б, навіть якби воно й суперечило подіям у моїй пам’яті.
Ймовірно, це їм і вдалося б, якби не думка, що всі події я мушу чітко запам’ятовувати, оскільки мій обов’язок описувати все лише так, як я сам бачив, бо виключно це допоможе мені колись розплутати історію з моїм відвідувачем, біографом якого я опинився проти своєї волі, хоч тепер те вже належало до несуттєвого: воно однак не давалося направити, і мені судилося до кінця виконувати функцію сумлінного спостережника, незалежно від наслідків, які ці спостереження могли спричинити.
Єдине, що не викликало жодних сумнівів, де панувала цілковита певність – це те, що я втратив і авто, і гроші, які за нього заплатив. Поліцаї погоджувалися, як мені не поталанило, і зайвий раз поспівчували, але, мовляв, закон є закон, і нічого не вдієш, трапляється і далеко гірше, отож ніколи не треба нарікати на долю, прожив день – і то дяка Богові, і, хоч усе слідство в поліції протривало ледве чи годину, завжди, коли я повертаюся до нього думкою, воно займає в моїй пам’яті кілька днів. Інколи мені навіть здасться, ніби воно заорало аж кілька тижнів, адже виключене, щоб стільки подій сталося за кілька днів, не кажучи вже про якусь там годину, бож я добре пригадую: мене випустили лише тоді, коли поліцаї доброзичливо сповістили, ніби знайшлося ще кілька невдах з анкетами на прописку, замість паперів на авто, і ці невдахи запевняли, що їм, так само, як і мені, лорд Ессекс, чи як там його ще по-інакшому називали, продавав чужі авта.
Поліцай, розповідаючи мені цю новину, аж упрів від захоплення, змальовуючи, як їм пощастило накрити лорда, мовляв, його послало їм нарешті саме провидіння, інакше цс не пояснити, оскільки він сам, лорд, чи то ошуканець, віддав себе в руки правосуддя. Подумати лише, так захопився комерційними операціями (він занадто певно почував себе, – пояснив поліцай, – а успіх не одного збив з пантелику), аж утнув нечувану штуку: продав своїй черговій жертві її ж власне авто, – до чого доводить нахабство! Отож моя історія супроти цього просто дрібничка. Та це ще не все! Усукав чоловікові його ж власне авто і так запаморочив бідаку (зайвий доказ, як легко люди піддаються впливу!), що вони удвох, ну що ви на це скажете? – поїхали випробувати авто, і тут їх поліція зловила, бо вони мчали з недозволеною швидкістю.
Я відповів, що коли вони вже зловили лорда, то я хотів би його бачити, якщо це можливе, тобто якщо він дійсно тут, а не в Індії, куди він збирався летіти.
Поліцаї засміялися і запевнили, що це можливе, чому ж ні, коли я аж так за ним скучив, хоч, мовляв, для моєї ж внутрішньої рівноваги вони радили б краще йти додому і просто забути усю цю історію. Тоді я пояснив їм: оскільки я втратив гроші, я хотів би принаймні ще раз кинути оком на людину, яка до цього спричинилася, щождо мосї внутрішньої рівноваги, то я людина поміркована і не мстива, і тому нікому не люблю робити зайвих клопотів, однак лорда я все таки волів би побачити, якщо, звичайно, мені дозволять.
Власне казавши, я й досі остаточно не знаю, чого мене так тянуло його побачити. Очевидно, в мене назбиралася якась дещиця люті, і мені хотілося її трохи зігнати на ньому, хоч тут я повністю усвідомлював і свою провину,
