Герострати - Емма Іванівна Андіївська

Я покликався на папери, намагаючися втлумачити їм, що все це неправда, це якесь безглузде непорозуміння. Я чесний антиквар, і ні поліція, ні будь-хто інший не сміє зводити на мене наклепи, адже є папери на авто.

– Папери!

При слові «папери» поліцаї гуртом лягли від реготу і трохи згодом, відкашлявшися, запевнили, що цього разу трюк з паперами мені так легко не пройде і подібного нахабу і рвача, як я, хоч і багатюща у них практика, вони зустрічають уперше, однак тепер вони мене нарешті зловили, це їм, правда, коштувало багато часу і витримки, але тут доведеться звести порахунки, бо так просто, розчулившися моїми планами, вони мене вже не випустять звідсіля.

– Вам не дано жодного права тримати мене під арештом, у мене є папери, я чесний антиквар, – отетеріло повторював я, навіть не усвідомлюючи, що я говорю вголос, проте мене ніхто не слухав. Два поліцаї в кутку ловили муху. Знадвору загавкав басистий вівчур, якого одразу ж перекрили високим дзявкотом такси, та невдовзі й вони замовкли. Потім мене відвели до порожньої кімнати, посередині якої стояв стілець, замкнули двері, хоч то мені імовірно лише причулося, і пішли радитися. Я тільки чув їхні голоси, наче пропущені крізь марлю, силкуючися збагнути, що ж насправді викликало таку халепу, таку несправедливість, яку відмовляється сприймати мій розум, продукуючи, мов із чарівного горщика кашу, єдину думку: те, що говорять поліцаї, явна нісенітниця, воно просто немисленне, а коли немисленне, то цього всього не існує, не може існувати, це напевно трапилося не зі мною, а з кимось іншим, і лише через якісь загадкові обставини, незбагненно чому саме я мушу все це переживати, як двері знову відчинилися, і мені порадили зізнатися й назвати свого спільника.

Мені здалося, хоч це відчуття щойно з’явилося, саме як поліцай кінчив говорити, ніби протягом нестерпно довгого часу я лечу в провалля, і вся моя уява зосереджена лише на одному: нехай навіть кінець, тільки якомога швидше, бо щось лускається в моєму мозку, і я не відповідатиму за свої вчинки.

– Для вас буде краще, коли ви назвете свого спільника, – повторили ангели-хоронителі, які прийшли рятувати мене.

Моє падіння тривало. У цю хвилину, навіть якби я захотів щось відповісти, я не спромігся б. Я лише обернув стілець і сів спиною до поліцаїв. Вони постояли, почекали і знову пішли. Трохи згодом мені сповістили, мовляв, я не крав авта, і спитали, що мені відомо про лорда Ессекса. Я сказав, згідно з правдою, що нічого не відомо. Він продав мені авто, я отримав на нього папери, і це нечуване, щоб у такий спосіб затримували чесних людей.

Поліцаї зникли. А коли знову з’явилися, то один із них ніс у випростаній руці півлітрову склянку з зеленою рідиною і сказав, аби я те випив, вони власноручно в машині, що перемелює городину й садовину, відтиснули для мене соку із свіжого шпінату й петрушки, який негайно заспокоює нерви, бо тепер нарешті усе ясно, і вони мені дуже співчувають, хоч випадок з паперами на авто спромігся б будь-кого вивести з рівноваги. Ну, а щодо слідства, то воно, звичайно, теж відпадає, отже нема справді чого хвилюватися, авто крав не я, а лорд Еесекс, якого вони тепер називали ще якимось іншим і далеко не таким гучним ім'ям, проте хоч я і не винний, оскільки я купив крадене, не знаючи, що воно крадене, гроші мої пропали, бо, згідно з законом, авто я повинен повернути власникові, на це нема ради, а з лорда Ессекса, чи як він там ще по-інакшому називається, грошей не стягнути, – він встиг їх протринькати, та про це, мовляв, я вже сам пізніше докладніше довідаюся. Потім вони стали допитуватися, як це я дав себе обдурити, адже я зовсім не виглядаю на людину, яку легко ошукати, та й потім, як антиквар, я напевно диспоную чималим досвідом, і хіба аж так важко на перший погляд відрізнити папери на авто від звичайнісінької анкети на прописку, це ж, здається, таке очевидне.

Однак для мене ніщо не було очевидне. Я сказав, що не розумію, про які анкети на прописку вони говорять, коли я маю папери на авто, папери, які я бачив на власні очі, і взагалі вся ця історія … Я власник авта, авто належить мені, ось папери на авто – і край.

Тоді поліцаї заходились частувати мене бубликами, мовивши, що вони зараз принесуть і покажуть те, що я називаю паперами на авто, аби я сам побачив.

І я дійсно побачив звичайні анкети для прописки, лише англійською мовою. Я далеко не блискуче володів англійською мовою, якраз стільки, скільки потребував для антикваріяту, щоб виписувати з Англії для особливо вибагливих покупців ґравюри коней, але цього знання вистачало, щоб відрізнити анкети на прописку від паперів на авто. Правда, коли я купував авто, я занадто не придивлявся до паперів, бо жодна ознака не промовляла за те. що я подибав ошуканця, ну, і звичайно схвильованість перед процесом теж, імовірно, трохи вплинула, хоч не настільки, аби я тоді одразу не відрізнив анкети на прописку від паперів на авто.

Я сказав поліцаям, що це виключена річ, нехай вони не ображаються, я зовсім не хочу обзивати їх вигадниками, ані підкреслювати, як вони недобре зі мною жартують, тільки папери на авто я бачив на власні очі, а кому ж вірити, як не власним очам? – і тому немисленне, аби ті папери обернулися на оці анкети на прописку, які вони мені тепер показують. Адже лорд Ессекс, навіть якщо він і..

– Саме тому нам досі й не пощастило його зловити, – пояснили поліцаї. – Це досить рідке явище, однак він справді вміє навіювати людям те, що хоче.

– Може ви вірите в духів? – не втерпів я.

Та поліцаї сказали: духи тут ні до чого, просто це дуже вправний ошуканець, бож треба дійсно і вправности, і зухвальства, щоб продати чуже авто так, аби жертва, тобто я, встигла за кілька хвилин від’їхати перед тим, як з консуляту вийшов справжній власник, якому вже тільки довелося сповістити про крадіжку поліцію.

Вони ще довго говорили про те, що для таких ошуканців мусіли б існувати суворіші закони, а то лови його, лови, поки накриєш на гарячому,