Герострати - Емма Іванівна Андіївська
Для певности я ще раз перевірив адресу, чи не помилився бува, і, зауваживши, що крамниця має рудименти кількох східців, ніби щоб остаточно переконати мене, мовляв, це і є саме той прохід до базару, спустився всередину й опитав, чи я можу бачитися з агентом лорда Ессекса, бо ми з ним розмовляли телефоном й домовилися, що він мене чекатиме.
Два продавці (видно, торгівля в тютюновій крамниці йшла непогано) глянули на мене, потім один на одного, тоді один з них, трохи повагавшися, після невеличкої павзи сказав, що він піде й повідомить про мій прихід, а другий заходився Діставати з полиць коробки з різними Гатунками тютюну, заохочуючи купити.
Поки я порожнім поглядом дивився на тютюн, добродій, який ходив оповіщати мою присутність (тепер я помітив у нього під шиєю, від вух до підборіддя, заховану вузеньку смужку бороди), повернувся і сказав, щоб я пройшов у двір і там почекав: той, з ким я умовився побачитися, зараз прийде.
Я подякував і попрямував усередину в напрямі двору, зауваживши з трохи неприємним відчуттям, як вони обоє негайно, ще майже в моїй присутності, з великим запалом почали говорити про мене, ані трохи не соромлячися, що я те все почую, хоч вони й роблять коробками з-під сиґар шум. аби я не розібрав слів.
Частина двору перебувала в тіні, оскільки над нею висів величезний брезентовий навіс від сонця, недавно политий водою, бо подекуди брезент прогинався, утворюючи водяні ночви, які ще не встигли висохти, і тінь від їхнього випаровування заповнювала подвір'я мерехтінням. Глибше в дворі, де панував суцільний затінок, імовірно, були й вікна, тільки мені їх не вдалося розгледіти, від чого будинки, які оточували кутастий двір (не виключене, що одною суцільною будівлею, як колись будували, господар на всі чотири боки відгородився від світу), скидалися радше на клуні або на Гаражі. По двору ходили великі червоні кури, розчепіривши від спеки крила, які волочилися по землі.
Я постояв, чекаючи, поки той, з ким я умовився, вийде назустріч, тоді обійшов двір, однак ніхто не з’являвся. Посередині двору із перевернених відер, нанизаних крізь боки на чавунний патик, який тримав їх разом, хтось змайстрував лавку. Я трохи походив, а що ходити без діла робилося нудно, я присів на бляшану споруду з відер, відчуваючи раптом нестерпну втому, наче відпрацював трудний день.
Двір здавався б цілком непорушний, якби не кури, і ця непорушність, попри те, що кури рухалися, хоч і поволі, зовсім не полохаючися від моєї присутности, відчутно гускла, стаючи такою важкою й тягучою, а одночасно пронизливою, аж усе тіло бралося зашпорами, і я встановив, як починаю від голови до ніг вібрувати, застигаючи колами, мов рухомий стрижень, який обливають сліпучим тістом, що негайно ж кам’яніє. Щойно тепер я зауважив, як палить сонце. Я мусів би встати, піти в тінь під брезентовий навіс, бо така спека клонить у сон, від якого в мене завжди болить голова і кожного разу здається, ніби я втрачаю зір, та я полінувався підводитися. Трохи згодом вийшов чоловік у довгій хламиді, яка робила його схожим на жінку, зрештою, не виключене, що то й була чоловікоподібна жінка, та мені не хотілося ворушити повіками. Я лише усвідомив, що якась істота вийшла, зловила курку й відрубала їй у найдальшому кутку двору голову. Після цього настала суцільна тиша. Кури зникли, і двір значно побільшав, ніби його поширили. Він зробився тепер велетенський і білий (може, заки я сидів на лавці, його побілили) і в кінці його виднілося навіть щось подібне до йонійської колони. У мене раптом з’явилася підозра, ніби двір пливе. Дуже поволі, проте явно пливе, хоч на перший погляд ледве вловно, і те, що він пливе, має якийсь стосунок до того, що він такий великий і світлий.
Тепер я цілком виразно помічав, як він пливе. Там між Гаражами й найбільшою частиною двору я вже бачив океан, на якому до самого обрію ворушилися однакового розміру хвилі, і з них поволі підіймався рожевий туман, ладний затужавіти в окреслені обриси, які я знав. Таж певно, блиснуло мені в думках, це саме те, що я ніколи не спромігся б ні подумати, ні вимовити, і от воно тепер так просто унаочнюється. Як це чудово! Що хвилина – і я зможу простягнути руку.
Однак у дворі знову зайшли нові зміни. Він скаламутнів і почав пересуватися в інший бік, звідкіля його майже не стало видно, і я відчув: я не насамоті. Я ширше розтулив повіки, і чоловік, який стояв переді мною, сказав, що він той, з ким я розмовляв телефоном, і тепер він повністю до моїх послуг. Мовляв, йому дуже прикро, що він змусив мене так довго чекати, за це він просить пробачення, він приймав клієнта і, справді, йому ніяк не пощастило звільнитися раніше.
– То нічого, – обізвався я, дивлячися на чоловіка й міркуючи, чи не приписав я йому, бува, помилково щойно говореного, бо він мовчав з таким виглядом, ніби йому сьогодні ще не доводилося розтуляти уста, і вичікувально дивився кудись крізь мене. Нічого, підбадьорив я сам себе, навіть.
Я секунду замислився, що ця відповідь означає, і; не дійшовши жодного бажаного висновку (до чого тут містерії? Чи, може, він цього не казав!), спитав ще раз:
– Якщо я вас правильно зрозумів, ви аґент лорда Ессекса, і мені повернуть авто?
– Яке авто?
– Моє авто.
– До чого тут авто?
– То ви не аґент лорда Ессекса?
– Я аґент?
– Таж ви самі вимовили ім’я лорда, значить, вам відоме, хто такий лорд Ессекс!
– Мені все відоме.
– Ху, слава Богу, нарешті!
– Що значить – слава Богу?
– Ну що мені таки повернуть авто.
– Пощо вам авто? Я вам пропоную більше. Слухайте уважно.
– Я ж і не хочу більшого! Я хочу тільки своє авто!
– Ви не знаєте, що говорите.
– Тобто, як це так?
– Кожний непосвячений ніколи не знає, що говорить. Тільки ви не потребуєте ні хвилюватися, ні соромитися цього, на це я тут, щоб усе направити. Ви в надійних руках, бож я священнослужитель культу Афродіти, і хоч я
