Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

випірнувши з днів усіх укотре, всіх ночей падіння поборов, а мізерний ухопивши в строк образ, полишав, немов непотріб, й виростала з миті мить — єства впертого ретельність чудернацька явищем окреслилась зненацька, і за ним художник поставав. Дитина
Мимоволі бачать її гру довго; личко іноді безмовно переходить з профілю у круг світле й ціле, як година повна, є початись і пробити сенс. Всіх ударів не порахувати, виснажені працею і святом; годі їм уздріти, як несе, все й тоді несе дитина зримо, в платтячку натомлене дівча, коли десь в приймальні поряд з ними жде, що і її надійде час. Зі збірки «Сонети до Орфея»
(1923)

Написано як пам’ятник

Вєрі Оукама-Кнооп[97]

Перша частина
I
Ось дерево гінке. Як тішить ростом! Співа Орфей! У вухах спів бринить! Мовчало все. Але ж в мовчанні прустім явивсь початок, знак, новітня мить. З ясної тиші вийшли звірі, стали, гніздо, барліг покинувши усяк, не з хитрощів це сталося однак і не зі страху в тиші пробували, а з слухання. І рик, і крик, і гам в серцях маліли. І де тільки малось стояти хатці, щоб це наслухати, — а щойно ж хижа хіть була на чатах при вході, де стовпи собі хитались, — ти зміг їм на слуху створити храм. ІІ
Ще дівчинка прийшла, була у нім, у цьому спільнім щасті співу й ліри, й засяяла крізь повесінню сірість, гніздо змостила в вусі у моїм. Й заснула там. Й були в дівочім сні і квітка, що мене зачарувала, і ближній світ, й поля, що ближні стали, і дивно так зробилося мені. Їй снився світ. Тобі вдалось, ачей, співучий боже, так вчинити дійсно, що прокидатись зайве їй? Бач, спить. Де смерть її? Вона воскресла вмить. Мотив цей знайдеш, перш ніж змовкне пісня. Так де ж поділась?.. дівчинка іще…