Його Сніжинка - Горобчик-Кім
- А це на довго? Ну я маю на увазі покарання? – запитала я в одного зі старійшини.
- На довго, на все їх життя. Тепер жоден з них ніколи не прийме подобу людини їх вовки й так занадто довго були заручниками амбіцій їх людей.
- Але тепер існує та інша сторона медалі. - додав інший старійшина.
- Тепер прокинуться монстри, що сплять в деяких вовках. І ви! - кивнув він на нас.
- Повинні будете стати для них захистом і створити їм домівку. - ми були шоковані, але все на що нас вистачило це синхронно кивнути.
- А їх буде багато? – запитав Світозар.
- Так. Не мало. Прийшов час їх помилувати та відпустити. Їх покарання закінчилося. Нам так і не пояснили, що саме і коли зробили монстри, а головне як так вийшло, що наші монстри оминули ту заборону і можливість обертатися. Але напевно на все свій час. Ми поїхали до зграї мого чоловіка і почали підготовку до нових її членів. Старійшини запевнили нас, що вони прийдуть самі. Тому ми повідомили про значні зміни в житті зграї її нечисленний кількості старожилів. А ще Світозар став їх вожаком. Батько повністю зайнявся доглядом за дружиною. І був радий тому, що сини з ним хоча б почали розмовляти. Спочатку було тихо ніхто не приходив і вже через тиждень я почала думати, що ніхто не прийде, але з ранку одного дня почали прибувати вовки вони були різного віку та у різному стані здоров’я. Деякі з них були геть слабкі та виснажені. Тихон постійно контролював заселення особисто і постійно принюхувався до жінок. Але його пари серед них не було. Він почав намагатися себе вмовляти, що йому і самому добре, але виходило погано. А от коли через два тижні до нас привезли маленьку руду в канапушках дівчину якій на вигляд було років сімнадцять, а по факту двадцять один. Тихон застиг. Він без пояснень видер її у чоловіка, що її привіз і пригорнув до себе. Втягую, повітря біля її голови.
- Доброго дня. Вибачте за поведінку мого брата, але зараз краще його не чіпати. Він її не скривдить, але й не віддасть. І судячи з того як вчепилася у нього дівчина їй не страшно. – додав швидко Світозар.
- Я Ігнат, а це моя сестра Зоряна. Ми не відразу зрозуміти, що з сестрою. Адже думали, що сестра народилася без вовчиці тому захищали її від світу, а от коли вона зробила свій перший оберт в монстра злякалися і не знали куди бігти доки не отримали повідомлення від старійшин з вашою адресою. Я правильно привіз сестру?
- Так. А ще дякую вам за те що привезли пару моєму брату. Я вас запевняю ваша сестра в надійних руках.
- Надіюся. Адже ми її захищали та берегли все її життя. Вона не знає іншого життя окрім турботи й любові.
- О, це їй мій брат влаштує. Він її все життя чикав. - Світозар задоволено посміхнувся і повів гостя трохи далі від Тихона який і не планував відпускати свою істину пару. Яка зводила з розуму своїм запахом, але цього разу він не поводився як зомбований, а просто відчував себе цілим. А от коли він нарешті розділив з Зоряною їх першу шлюбну ніч прокинулися їх вовки та тоді він вдихнув на повні груди, а коли через три тижні дізнався, що кохана чекає їх первістка думав що здуріє від щастя.
- А коли ми вже займемося нашим первістком? - схилився Світозар до дружини зручненько валавши її на спину в їх ліжку.
- Років через п’ять.- хитро примружилася Сніжинка.
- Ні. То довго. Може два?
- Ні. Три?
- Ні, один.- Світозар торгуватися з дружиною і повільно цілував її вже палаюче від передчуття тіло. Але доля внесла свої корективи не вгадав тоді ні Світозар, ні Сніжинка. Їх первісток народиться через чотири роки. А точніше донька Божена, а через два роки ще дві доньки. Після появи яких Світозар покинув марні спроби зачати сина, адже жінки в його житті додали стільки фарб, що вже через десять років він був геть сідий. Але при цьому коханий та щасливий.....
