Афера з бонусом - Наталія Ольшевська

- Привіт, - ну от, білявий на горизонті. – Ярино, можна тебе на хвилинку?

- Звісно. Щось трапилося? – кидає мені посмішку та йде за ним.

   От це мені зовсім не подобається! У нього на мою Ярину плани! І мене це страшенно бісить! До скреготу зубів! Тому, щойно вони зникають за службовим входом – йду за ними і дякую в черговий раз своїй удачі, що вони далеко не відійшли і я чудово чую шипіння татуйованого придурка.

- … з ним, так? Зі своїм криворуким стажером?

- Не говори так. В чому проблема, Захаре?

- То так чи ні? Я вас бачив сьогодні на центральній площі.

- Так.

- Тому ти мене щоразу відшиваєш? Чому, Ярино? Нам же добре було разом…

   Що???

   Ярина щось йому відповідає, але крім дзвону у вухах не чую нічого. До горла підкочує гіркий клубок, наче мені врізали з усієї сили в сонячне сплетіння. Навіть сам не розумію, як міцно руки стиснулися в кулаки і аж сверблять від бажання проїхатися по Захаровій пиці. Він… Він торкався до неї своїми лапами! Та після слів Ярини, що вона довго не вичікує, аби перейти до ліжка… Мабуть, не тільки лапами! Чорт, чорт, чорт! Уява, наче знущаючись, починає генерувати картинки від яких всередині пече, наче ковтнув пекельного вогню… Ні! Струшую головою, аби їх прогнати та намагаюся взяти себе в руки. Але хрін там мені це вдається!

- … я усвідомив помилку. Це більше не повториться. Я ж цей… люблю тебе. Можемо одружитися, щоб ти мені повірила.

- Підслуховувати не гарно.

   Сіпаюся від шепоту за спиною. Якраз вчасно Оля підкралася, як бісовий ніндзя!

- Що між ними було? – запитую, не церемонячись.

- Спокійніше, не гарчи. По плітках у нас головна Настя, а не я.

- Ну ти ж очевидно в курсі. Тільки я нічого не знаю, бо новенький.

- Здається, тільки секс, і то поки Захар не нагнув у вбиральні одну з відвідувачок. Та це було ще десь пів року тому, вже всі й забули, - а я тепер не зможу забути! - Але вони й після того нормально спілкувалися. Запав на нашу Яринку? – ще й підколює, а от мені зовсім не до сміху. Ніколи не відчував нічого гіршого, ніж те, що в цей момент. Навіть не так сатанів, коли дізнався, що моя монета вкотре висковзнула з рук!

- Я тебе попереджав! – чую шипіння, після якого козел штовхає плечем та проходить повз. Ну, ти перший почав!

   Наздоганяю і даю стусана, аби розвернувся обличчям.

- А тепер я тебе попереджаю. Навіть не думай… - штовхає в плечі вже обома руками, не давши закінчити речення. Та по-дівчачому я битися не збираюся! Заношу кулак, аби зробите те, чого й хотів буквально хвилину тому.

- Припиніть негайно, - зупиняє голос Ярини за спиною. – Десять хвилин до відкриття. Або заспокойтеся, або відправлю обох додому.

- Будьте чемними, хлопчики. Слухайтесь боса, - Оля намагається розрядити обстановку, але напругу можна й сокирою рубати.

   Аби хоч якось заспокоїтися, розвертаюся та, не дивлячись на Ярину, йду з залу. Швидко виходжу на вулицю та роблю вдих на повні груди. Тіло обдає морозним потоком вітру, проте холоду, здається, зовсім не відчуваю. Лише злість. Хочеться кричати і з усієї сили довбати кулаками стіни, але скрип дверей за спиною не дає моєму бажанню збутися.

- Що трапилося? – до спини пригортається тепле тіло, а на груди лягають долоні Ярини. Накриваю їх своїми і лише зараз починаю відчувати, як напруга по-трохи відступає.

- Я чув вашу розмову. Вірніше, частину розмови.

- І через що ти розізлився?

- Це він твій невдалий секс без обов’язків, так?

- Він, - спокійно відповідає, змушуючи знову скаженіти.

- І зі мною? Просто секс?

- А ти як хочеш?

- Хочу обов’язків. Багато. Всяких різних, - сам дивую себе відповіддю, але іншої правильної зараз для мене просто немає. Розвертаюся та захоплюю свою дівчинку, на яку так і пускають слинки один козел за іншим. І я в тому числі.

- Отже, у нас із тобою секс з обов’язками. Купою всяких різних обов’язків. Тільки ти і я – ніяких інших жінок та чоловіків. І відвертість обов'язкова. Не накручуй себе, запитай і я дам тобі чесну відповідь, але вимагатиму цього ж взамін. Це і називається стосунки. Вірність, довіра та відвертість.

- Це мене влаштовує, - зариваюся носом у шовковисте волосся, вдихаю улюблений запах і нарешті заспокоююсь. Майже. - То ти не підеш за нього заміж?

- Дурненький. Пішли, тут холодно.

- Ти не відповіла, - ловлю за руку та знову тягну на себе, коли Ярина вже вхопилася за дверну ручку.

- Не піду, - полегшено видихаю та заходжу до приміщення слідом за нею. – Навіть подумати не могла, що ти такий ревнивий.

   А я хіба міг?

   Коли починає збігатися люд, вдається навіть відволіктися на приготування напоїв і не тригеритися щоразу від мелькання білобрисого на горизонті. Але коли помічаю, що він наставляє на мене свої лазери і намагається пропалити дірку в лобі, таки демонструю йому міжнародний символ мовою жестів, то потираючи лоб, то дістаючи його з кишені фартуха, поки Ярина не бачить. Година минула і я досі не проштрикнув його коктейльною ложкою – моя дівчина може вкотре мною пишатися. Я – сама витримка.

- Текілу, красунчику. Подвійну.

- Зараз буде, - киваю білявці, котра щойно сіла за стійку навпроти мене.

- Маргарита – її максимум, - рука Ярини лягає на моє зап’ястя ще до того, як встигаю взяти потрібну чарку, - їй немає двадцяти одного, - відповідає на мій запитальний погляд.

- Не псуй веселощі, Ярино. І якщо не нап’юся – шанси пережити цей вечір і не прорідити пасма якійсь силіконовій цесарці у мене нікчемні. Ти вже чула новини? Наш братик одружується! А я саме святкую дівич-вечір з його черговою безмізкою подружкою, хоча у цієї вистачило розуму залетіти.

- Я рада, прийми вітання. Це все, Евеліно? – ще жодного разу не чув, аби Ярина говорила з кимось так холодно.

- Чому слухавку не береш? Я два тижні намагаюся до тебе додзвонитися.