Няня для тирана - Ая Кучер

Вони зчіплюються,  як два пси, завдаючи удару за ударом один одному, не здаючись. Немов болю для них не існує. А мені залишається спостерігати за цим із боку. Ніяк не можу допомогти,  і мене трясе.

Клик жбурляє хлопця в книжкову шафу, розбиваючи скло. Вона обсипається на них, залишаючи дрібні порізи. Мені боляче дивитись на це, а їм нічого! Б’ють та б’ють, удари сиплються по всьому тілу.

Льоші все гірше. Бачу, як він люто завдає ударів, але маже, не бачить нічого через кров, що тече з розсіченої брови. Вони ж уб’ють один одного! Справді вб’ють.

– Досить! Зупиніться!

Ніхто мене не чує. Але бачу момент, коли Льоша робить крок назад, ближче до мене, йдучи від нового удару. Я кидаюся вперед, закриваючи його, притискаючи до стіни. Ніколи б не подумала, що зроблю це, але інстинкти швидше за розум.

Я сіпаюся, розуміючи, що Клик не встигне зупинитися, і дивлюся,  як його кулак мчить у моє обличчя.