Няня для тирана - Ая Кучер
– Арін.
– Закрийся, - відрізає. І Лютий слухняно мовчить, хоч його заткнути ніколи не можна було. Я фігію ще більше. Я бачив, як його дубасили два головорізи, а він посміхався і жартував. А тут мовчить і винувато опускає голову. Що за хрінь відбувається? – А по-друге, я з ним не сплю. Я працюю на нього чи його друзів, не розберуся остаточно. Жодного сексу між нами не було. А навіть якщо й буде, то дивися «по-перше». Я сама розберуся.
– Чи не заїбалася сама все вирішувати?
– Ну ні, Льоше, я якось не бачила, щоб ти сильно рвався мені допомагати. Так що я звикла все сама. І зараз не просила мене боронити. І, Клик, «по-перше» відноситься і до тебе. Ти мені ніхто, щоб дорікати чимось.
Не показую, наскільки мене зачіпає ця тирада, але мовчу. Вислуховую всі закиди. Заслужив. І вогонь злості трохи гасить зловтіху, що з Лютим вона говорила в такому ж тоні.
– І чисто для довідки: я не сплю з ним. Який ідіотизм.
– Тоді чому він так тебе захищав?
– Клик, а мене що, можна захищати, тільки якщо попередньо трахнути? – чудово, почуваюся повним мудаком. – Хочеш секрет? Я сама не знаю, чому він раптом почав захищати, коли зазвичай ненавидів. Але, може, хоч трохи заслужила на це? А ні, точно ні. Мене ж тільки трахнути можна і довести до істерики, а захист… Не заслужив.
Вона тремтить, кусаючи губи й відводячи погляд вгору, намагаючись не розплакатися при всіх. Бляха. Гірко посміхається і хитає головою, ніби на підтвердження своїх слів.
– Я не це мав у виду. Арін, - роблю крок до неї, але дівчина відступає, вкотре закриваючись від мене.
Чорт, треба навчитися стежити за своїми словами. Вона не та, хто мовчки проковтне слова чи не зверне уваги. Аріна їх прокручуватиме щоразу, ненавидячи ще більше.
Намагаюся отримати її собі, але з кожним разом відштовхую все далі і далі.
– Арін, - притягую до себе. М’яко, ніжно, на великому контрасті з минулими рухами. Просто притискаю до себе, погладжую спину та заспокоюю. Тихіше, мала, все добре. Шепчу на вухо, щоб почула тільки вона: – Пробач. Я просто бішусь тому, що ти можеш бути чиєюсь, не моєю.
Визнання дається нелегко, проти волі. Але воно того варте. Дівчина червоніє, спалахує, при цьому не пручається. Вдихає мій запах, заспокоюється і міцніше притискається. Немов просить захистити від поганих слів, якими я сам і поранив.
– Ти серйозно з ним обіймаєшся? – Лютий плюється агресивністю, але не рухається.
– Я можу обіймати її, коли захочу, - нехай дивиться на неї. Як вона тиснеться і довіряє мені. І вибирає мене. – Вона моя.
– Я не твоя, - ловить мій злий погляд і трохи посміхається. – Але ж він не претендує.
Так. Авжеж. Тільки ідіот не претендуватиме на таке дівчисько. Дивна, впевнена, що сука трохи, але вона неймовірна. Красива, з міцним стрижнем, яким шарахне тебе ж, якщо щось не сподобається. Таку хочеш завжди, без запитань надовго.
Вже починаю вживатися з думкою, що просто так її не позбудуся. З дому вигнати не можу, що вже казати про почуття. Від таких просто так не цураються. Тому Аріна може думати, що завгодно. Але цей Лютий не просто так став її захист.
Чує моє пирхання і посміхається. І сміється. Я ще ніколи не чув її сміху. Так, відлуння, викликані не мною. Але тепер здавлено хихикає мені в шию, лоскочучи диханням.
– Клик, він мій брат.
