Няня для тирана - Ая Кучер

Очі застеляє лють,  як тільки цей шмаркач починає лізти не у свою справу. Щось вимагає від мене, каже,  намагається захистити мою Аріну. Арінку, бляха.

Бачу, як він закриває її собою, ніби я завдаю їй шкоди. Як вона дивиться на нього, упереміш з панікою та обожнюванням. Тільки за цей погляд мені хочеться врізати йому ще більше. Щоб узагалі не наближався до Аріни, забув про неї назавжди.

Лютого звали Льошею, рідко, спочатку, але ім’я саме спливло в пам’яті. Льоша. Олексій. Прямо як син Аріни. Збігів не існує. Лише закономірності. Вона, бляха, знала, як звали того хлопця з клубу. Або він був не просто хлопцем, якщо так захищає її.

Секунду назад у ноги кланявся, брав роль шістки, а тепер скалиться і виступає проти.

Я дію на інстинктах, бажаючи показати силу, забрати своє. Чую крики Аріни, коли розумію, що беру участь у бійці. Все на автоматі, ми літаємо по всій кімнаті, завдаючи удару за ударом. Болю не відчуваю, лише необхідність перемогти, задушити цього виродка.

Не пам’ятаю бійки, не пам’ятаю, як розбиваю рамку об голову Лютого. Настільки лють затьмарює розум. Але приходжу до тями, ніби тверезію разом, коли Аріна встає переді мною.

Закриває супротивника, приносячи себе в жертву. Жмуриться, не сподіваючись, що встигну зупинитися. Але при цьому пре як танк, захищаючи. Я справді не встигну загальмувати.

Але веду кулак правіше, врізаючись у стіну. Біль проясняє мозок. Все ще злюся, всередині палить бажання добити сосунка, показати, чому мене варто боятися.

Але бачу бажаний страх в очах Аріни та відступаю. Ніколи мене не підпустить до себе, якщо трону Лютого. Знайшла когось захищати. Злюсь тому,  що мене хвилює її думка. Сука.

– Будь ласка, - упирається долонькою в груди. Знає, що не зупинить, якщо вирішу продовжувати. Але просить, сподівається. – Прошу, Клик, зупинись.

– Зупинитися ? – важко дихаю, намагаючись тримати себе в руках. – А що ти можеш запропонувати мені за це?

– Що ти хочеш?

– Арінко, ні! – Лютий рветься, але дівчина притискає спиною, не даючи вирватися.

– Заткнися. Сам винен, а мені розгрібати. Знову.

– Я хочу ще одне бажання, - нахиляюся, шепочу на вухо, поділяючи кожне слово. Позаду Лютий, попереду я. Їй нема куди подітися, але тулиться ближче до мене, віддаляючись від Лютого. Інстинктивно. Намагається задобрити чи довіряє мені сильніше? – Тільки цього разу обіймами не відбудешся. Слабко?

– Добре, - погоджується одночасно з вигуком Лютого:

– Не чіпай її!

Смикаю на себе. Кривиться від болю, але мовчить. Впиваюся поцілунком у губи. Жодної краплі ніжності для єдиного глядача. Дивись, Лютий, вона моя. Ти не зміг захистити її, програв. І вона дісталася тому, хто сильніший, кращий, гідніший.

Лютий відштовхує мене, але не рветься далі у бій. Тільки важко дихає, пихкає і дивиться люто. Забавляюся своїм жартом і посміхаюся.

А потім бачу, як Аріна витирає кров з обличчя. Бля. Все-таки зачепив її кулаком. Або настільки жорстко цілував, що прокусив губу. Спльовує кров прямо на підлогу, кривиться.

– Якого біса? Я сподіваюся, ти нічим мені хворий, Клик.

Тільки зараз відчуваю біль, що пульсує у губі та металічний присмак. Дивний поцілунок вийшов. Але хоч їй шкода не завдала.

– Клик, - Лютий зухвалиться, не відступає. Відходить від стіни, тягнучи за собою дівчину. Але не суперечить.

– Лютий.

– Аріно, - дівчина випльовує своє ім’я, привертаючи мою увагу. Зла, розпатлана і з очима, що палають яскравіше за всесвіт. – Якого хріна ви ділите мене, як якусь річ?

Вибухає. І дістанеться всім. Сильніше, ніж від важких ударів Лютого.

Я вперше чую, як вона матюкається. Зривається, криє матом та використовує слова, які я навіть не чув до цього. Ось і пристойна дівчина. Але від цього хочеться лише більше. Скільки ж у неї шарів захисту, скільки сторін можна знайти.

– Ви, бляха, два виблядки що за хуйню влаштували? Мудозвони! Знайшлися тут дільники та захисники фігові. Розбиралися б краще через те, хто з вас самий надзвичайно крутий.

– Арінко.

– Закрийся, Льоша. Зараз я говорю. Мені до фені, що вас пов’язує і як ти опинився тут. Взагалі пофіг. Знаєте, розтрощіть тут все, будь ласка. Міряйтеся своєю довбаною альфа-силою і перевіряйте, хто крутіший. Я влазити більше не буду, мудаки. Але поясніть, з якого хріна ви все почали?

– Ти з ним спиш! – ми з Лютим вимовляємо звинувачення одночасно, свердлячи один одного поглядами.

– Ви зовсім пришиблені на голову?

Аріна звіріє ще більше, опиняючись навпроти нас. Поправляє мокре волосся,  прибираючи його від обличчя, часто дихає і стискає губи в тонку лінію.

– По-перше, Лютий, - випльовує ім’я як глузування. – Тебе взагалі не повинно хвилювати моє життя. Сплю з ким хочу. Чи не хочу. Очевидно, щоб тебе, недоумку, врятувати від смерті. Вирішив, блін, Клика з себе вивести! Супер ідея, чому б не розфарбувати своєю головою кабінет. Адже легко творити, коли мізки нафіг відбили.