(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

– Добре, містере Коулман. Через дорогу від ресторану є парк. Я чекатиму тебе там, – усміхнулася вона у відповідь і, тихенько звільнившись з його обіймів, вискочила з кімнати на кухню, поки їх ніхто не застукав удвох.

Її серце зрадливо відбивало чечітку після їхньої зустрічі, а в душі зароджувалася слабка надія. Хоча думки все одно повертали дівчину до того дня, коли вона побачила його другий, прихований від усіх, бік. Ніка зовсім не хотіла виявитися його черговою коханкою, якої позбудуться відразу після сексу.

Цілий день дівчина провела в нервовому очікуванні, пропускаючи через себе сотні думок. Лише робота допомагала їй хоч трохи відволіктися та переключити свою увагу, але рано чи пізно всі думки знову поверталися до Алекса.

Коли робочий день закінчився, Ніка, не втрачаючи жодної хвилини, попрямувала до парку. Вона вибрала лавку так, щоб її було видно одразу від входу. І буквально хвилин за двадцять після неї на алеї з'явився силует чоловіка. По мірі його наближення стало зрозуміло, що це справді був Алекс. Усередині дівчини все затремтіло в очікуванні. Як тільки він підійшов ближче, то одразу присів поруч і простяг їй стаканчик.

– Я, на жаль, ще не знаю, яку каву ти любиш. Тому вибрав на свій смак, – дівчина зробила ковток та посміхнулася.

– А в тебе виявляється чудовий смак, адже латте – це мій улюблений напій, – вони сиділи поруч один з одним, роблячи кожен по ковтку кави зі свого стаканчика. Вони насолоджувалися цим вечором.

– Ніколь... Нікі... – Алекс повернувся до дівчини і взяв її акуратно за руку. – Як ти дивишся на те, щоб піти зі мною на побачення?.. Прямо зараз?.. – його голос був тихий і нерішучий. Всі питання, які вона хотіла поставити, миттєво вилетіли з голови, коли її пронизав несподіваний здогад.

– І знову вперше, містере Коулман? – але зараз у її питанні не було ні краплі знущання чи якогось сарказму, а лише щире розуміння і навіть певною мірою співчуття.

– Так… Побачення зовсім не мій коник. Я ніколи не ходив на них, – Алекс скуйовдив своє волосся, явно розгублений своїм одкровенням. Ніка присунулася до нього ближче і все ж таки зважилася запитати те, що її найбільше турбувало.

– Якщо я погоджуся... Що буде потім, Алексе?.. Що потім?.. Ну ось сходимо ми на побачення, на одне, можливо ще й на інше, третє, хоч і це не факт... Думаєш я не знаю, що про тебе говорять усі навколо? Та й яка репутація крутитись навколо твого імені… Я не хочу стає черговою у твоїм житті…

Чоловік на деякий час замовк і відвів свій погляд убік, а Ніка тремтіла від хвилювання. На очі наверталися непрохані сльози.

– Думаю, все, що ти чула про мене це дійсно правда. Я не романтик, та й ніколи ним не був. Все життя я ріс рідкісним самозакоханим егоїстом, який отримує від життя все, що хочеться. У мене свої правила та своє життя. Так було завжди. І на це є певні причини, – він серйозно глянув на дівчину, але всі його емоції відбивалися у синіх очах. – Ти можеш піти зараз, можеш відмовитися від цього безумства. Я не триматиму насильно тебе. Та й на роботу це ніяк не вплине, можеш не переживати.

Алекс різко замовк. Ніка відчувала, що йому хотілося ще щось їй сказати, але гордість не дозволяла ще більше відкритися. Він і так дозволив підійти їй ближче, ніж будь-кому. Вони продовжували сидіти мовчки, доки на місто не стали опускати сутінки. Дівчина зіщулилася від прохолодного повітря і в ту ж хвилину опинилася в кільці чоловічих рук.

– Я думав, що зможу триматися від тебе подалі, продовжуючи жити звичним для себе життям. Лише вечори у клубі перестали бути такими цікавими, як раніше. Я намагався уникати будь-яких зустрічей з тобою… Але вчора… Коли я побачив, як цей покидьок принижує тебе при всіх гостях, та ще й у компанії з Карен… Усередині щось змінилося. Мені хотілося захистити тебе від усіх… І я б не замислюючись, зробив би те саме в будь-якій іншій ситуації.

Ніколь слухала його одкровення і зовсім не впізнавала свого суворого та принципового боса. Їй було дуже складно повірити, що таке бувало у житті. Але погляд цього чоловіка, який міцно і водночас ніжно обіймав її, говорив багато про що.

– А як же твої принципи на роботі? – не втрималася вона від свого питання.

– Про які принципи може йтися, коли відчуваєш, що в одну мить можеш втратити дорогу людину?

Дівчина завмерла в його руках, не знаючи навіть, як реагувати на його визнання. Це було настільки несподіваним для неї, що всі думки миттю вилетіли з голови. Вперше вона бачила свого боса таким щирим, без усієї цієї вдаваної маски господаря життя.

І Ніколь, не стримавши свого миттєвого пориву, нерішуче торкнулася губами його щоки, обвиваючи руками за шию.

– Запрошення на побачення ще чинне?