Няня для тирана - Ая Кучер

Ігор тоді не збрехав. Він сплатив мені навчання в університеті на рік уперед, купував усе необхідне і постійно піклувався про мене. Спочатку він навіть не з’являвся, даючи мені час прийти до тями і усвідомити,  що саме він хоче від мене. А потім поклав до найкращої лікарні у місті та попросив про першу послугу. А потім ще про одну. І ще.

Він оплачував кожне прохання, я відчувала себе продажною потворою,  але не могла відмовити. А одного разу вночі відвіз у новобудову, показавши квартиру на останньому поверсі.

– Та, де я живу, також гарна.

– Та знімна. Не люблю знімні. А цю я купив.

– Вона твоя? – гарна, непогано обставлена і з окремою дитячою.

– Ні. Твоя, - і кинув мені договір на купівлю. Не вистачало лише підпису. Мого підпису.

– Це занадто. Ігор, ти і так повністю забезпечуєш…

– Гроші я плачу за твої послуги. А квартирою купую твою вірність.

Саме тоді я зрозуміла, що прийнявши його умови, я ніколи не зможу піти. Я поставила підпис у договорі купівлі квартири, але відчувала, ніби погоджуюсь на угоду з дияволом.

Пройшло майже п’ять років, як я потрапила в залежність від цього чоловіка, але щоразу, заходячи до його кабінету, почуваюся гіршою людиною у світі.

– Аріно, проходь, – усміхається, розглядаючи мене. – Я скучив.

Я зачиняю двері, повертаю замок та відчуваю, як усередині все стискається. Завмираю, намагаючись зібратися. Нічого страшного, нічого. Просто пару годин,  і на рахунку буде кругленька сума, якою оплачу садок сина.

– Ти напружена якась.

– Просто втомилася.

– Тобі необов’язково підробляти у барах. Я завжди можу дати більше роботи.

– Ні.

Якщо я буду повністю залежати від цього чоловіка, він даватиме мені завдання набагато гірше. Зараз я ще могла відмовлятися,  нехай і зрідка, з поважних причин. Але якщо погоджуся – Ігор не лише підсилатиме мене для шпигунства, а й почне підкладати під багатьох для інформації.

Сідаю в крісло навпроти та відкриваю папку з фотографіями, яку мені кинув Ігор. Практично на всіх зображений високий хлопець з русявим волоссям, не накачаний, але і не кволий. Дорога машина, але надто простий одяг для бізнесмена. Іноді поруч з ним з’являється невисока рудоволоса дівчина, приблизного його віку.

– Він чи вона?

Мене пересмикує від власного байдужого тону, яким ставлю запитання. Переконую, що це як гра: втертись у довіру, вивідати секрети та здати їх Ігорю. Гра, після якої мені доводиться по кілька днів витягувати себе з безодні самобичування.

Зруйнувати чийсь бізнес чи життя,  заради того, щоб самій жити краще.

– Обидва. Ну, точніше він, Кирило Каратаєв, але через його наречену Віру легше підібратися. Потрібна інформація про все, що відбувається у їхньому житті. Друзі, робота, якщо вони купили раптом кролика замість курки,  я хочу знати.

Підібратися до конкурента через його дівчину – найхарактерніше, що використовує Ігор. Тоді, вперше, він клав мене в клініку і звелів потоваришувати з певними дівчатами, коханками високопосадовців. І вибивав собі розкішні умови угод. Або продавав новини. Не знаю, до чого приводила моя інформація, не хочу знати. Але деякі коханки так балакали праворуч і ліворуч, розповідаючи всі секрети, що я навчилася в них мовчати і тримати все в собі.

Нікому не довіряти.

– Інформація не для мене, Аріно, тому збирай все, що можна, - чоловік тре скроні, відкидаючись у кріслі. Не лише я втомилася. – Це дуже важливо, гаразд?

Я не знаю чому, але Ігор довіряє мені. Чи то дійсно вважає,  що купив мою вірність, чи то розгледів у мені щось особливе. Або я дійсно хороша в шпигунстві, як він постійно твердить.

– Наскільки це небезпечно?

– Безпечно, - чоловік відмахується, закурюючи. – Я б не надав тебе на небезпеку. Просто потоваришуйте з нею, разом походьте в кафе, як завжди. Хлопці написали там про їхніх друзів, місця та інше. Може, подружишся з кимось із найкращих друзів Кирила.

– Я не спатиму ні з ким! – від злості б’ю по столу, схоплюючись. Можливо, я продажна, але не повія.

– Я знаю. Загалом, дій як знаєш, не мені тебе вчити. Але інформація мені потрібна була ще вчора.

Киваю, забираючи аванс та теку, і йду назад переодягатися. Моя зміна закінчилася, так і не розпочавшись. Нерозумно думати про таці, коли мені за пару днів перепаде більше, ніж за місяць роботи, хоча краще б по залі бігала, ніж таке.

Я відчуваю себе брудною і мерзенною, пробиваючись людям у довіру,  стаючи їм найкращим другом і підтримкою, а потім зраджуючи.

Переглядаю вміст теки більш детально, вибираючи все, що може допомогти. А потім на одній із фотографій бачу найкращого друга жертви. Чоловік стоїть в анфас, практично ховаючись у тіні дерев, але увагу чіпляють шрам і частину тату.

Я впізнаю його, і всередині розливається жар.

Клик.