(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

– Нік… Ні… – закричала вона, не стримуючи ридань. – Нік… Ти чуєш мене? Будь ласка, прокинься... Ти потрібен мені... Не смій залишати мене одну, чуєш?!

Але чоловік лежав нерухомо на руках. Тільки грудна клітка повільно піднімалася, даючи надію, що він був ще живий. Шеріл не чула нічого навколо, вся її увага була спрямована лише на одну людину. Миттєво у її душі зародився панічний страх. Найбільше у світі їй було страшно втратити Ніколаса. Він був єдиною людиною, кого вона змогла підпустити до себе після Алекса, хто покохав її по-справжньому без огляду на минуле. А зараз все залежало від того, наскільки лікарі встигнуть йому допомогти.

Дівчина скрикнула від несподіванки, коли відчула, що до неї хтось торкнувся. Піднявши свій погляд, вона побачила Алекса, який дивився в упор на неї:

– Швидка справді зараз приїде. Все буде добре. Вони врятують його… – Шеріл відчувала, що він намагався її заспокоїти. Але не вірила. Не могла повірити… Час був проти них. Її світ у цей момент просто валився на маленькі уламки.

Буквально за кілька хвилин до кабінету влетіла бригада швидкої допомоги. Оцінивши ситуацію, один із них одразу викликав поліцію, а двоє інших завантажили Ніколаса на ноші. Шеріл ні на мить не відходила від чоловіка. Ридання душили її, але сліз майже не було. Страх накривав із головою. Не роздумуючи, дівчина попрямувала до машини швидкої допомоги разом із лікарями, подумки молячись усім богам, щоб лікарі встигли врятувати її кохану людину.

* * * Від імені Алексісу * * *

Через кілька хвилин після падіння Алекс повільно отямився. Його голова розривалася від болю. І він не одразу зрозумів, що тут сталося. Але Ніколас, що лежав поряд непритомний, здивував чоловіка, який не розумів, як той опинився поряд з ним. Крізь туман Алекс чув голос Шеріл, яка в цей момент крізь сльози розмовляла з Ніком. Спершу він думав, що йому здалося. Але насправді то була вона. Чоловік відчув її страх і, діставши з кишені телефон, одразу набрав у швидку. Там йому відповіли, що названою адресою вже виїхала бригада і буде на місці з хвилини на хвилину.

У цей момент усі минулі образи щодо Шеріл ніби стерлися з пам'яті. Він бачив перед собою вбиту горем дівчину, але не зрадницю. Чоловікові вперше за стільки часу хотілося підтримати її, змусити повірити, що все буде добре. Але вона нікого не чула.

Лікарі, що приїхали вчасно, відразу забрали Ніка на каталці в машину, і в той же час викликали поліцію. Алекса уважно оглянули і виявилося, що окрім сильного удару головою, на ньому не було жодних пошкоджень. Він хотів поїхати разом з ними, але йому обов'язково треба було дочекатися поліції і дати свідчення.

Спогади, що насправді сталося, шокували Алекса. Адже його колишній друг ніколи не був схильний до жорстокості. А тим більше до прагнення когось вбити.

Доки вони чекали на поліцію, Алексіс побачив не менше десятка пропущених від Ніколь. Йому не хотілося лякати її, але не міг не відповісти, щоб вона не переживала.

– Алексе, все добре? Не знаю, чому, але мені неспокійно... Ви поговорили з Діланом? – її голос був стривоженим. Здавалося навіть, що вона плаче.

– Поговорили… – важко зітхнув чоловік. – Нікі, можна я тебе попрошу дещо. Тільки, будь ласка, не лайся і не питай нічого зараз. Я потім все поясню.

– Я тебе уважно слухаю, – одразу насторожилася Ніколь.

– З'їзді до центральної міської лікарні. Дізнайся до якого відділення привезли Ніколаса Ріда. І в якому він зараз стані.

– Я ж можу зателефонувати туди.

– Ні, будь ласка… Там Шеріл… Їй дуже потрібна підтримка. Я не можу поки що приїхати. Обіцяю, я справді потім тобі все розповім. Просто допоможи… Прошу тебе… – Алекс важко дихав, побоюючись відмови коханої. І завмер, коли почув її відповідь:

– Добре. Я поїду. Але тобі доведеться дуже багато чого мені пояснити після цього.

– Все, що захочеш дізнатися. Дякую… – з полегшенням видихнув чоловік, розуміючи, що надто багато хотів від дівчини. Але в той же час він був вдячний їй, що вона не стала зараз ставити запитання і погодилася допомогти.

Алексіс сховав телефон у кишеню і повернувся до Ділана, підходячи ближче

– Ми маємо рівно десять хвилин до приїзду поліції. І я хочу знати відповідь – ЯКОГО ХРІНА ТИ ТУТ ВЛАШТУВАВ?!

Ділан мовчки сидів, опустивши голову. Його очі були прикриті, а пальці закопались у волоссі. Алекс за кілька кроків подолав відстань між ними і схопив друга за піджак, піднімаючи над кріслом.

– Я ідіот, Алексе… – підняв Діл на нього свій байдужий погляд. – Мене настільки поглинула заздрість і ненависть до тебе, що я перестав щось помічати довкола.

– Ти просто збожеволів... – Алекс відштовхнув чоловіка так, що він назад сів на своє крісло.

– Ти маєш рацію... Чорт би тебе забрав! Ти знову маєш рацію! Але мені втрачати нічого. Все моє життя давно зруйноване.

– Твоє життя – це твоє життя. І ти можеш робити з нею все, що завгодно. Але хто дав тобі право розпоряджатися іншими та вирішувати за них, як їм жити? Якщо Ніколаса не врятують, я прийду і особисто придушу тебе власноруч.

Алексіс розвернувся у бік дверей. Коли він повернув ручку, то всередину ввійшов наряд поліції. Майже годину зайняло заповнення всіх протоколів та свідчень. Алекса відпустили додому під підписку про невиїзд із викликом для свідчень, а Ділана Хейза забрали під варту. На нього чекало серйозне розслідування та судове засідання у справі.