Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

і слів гірких, звичайних слів, великих останньої отрути ясний гріх… 4 …І ніч прийде… і знову путь… страшна, таємная, незнана… А нам в цій тиші не зідхнуть, ні випростатись нам, – кохана! І біль такий. Останній біль! – то ж чуть, як плине місяць, зорі… Чекає бурь мовчання піль — і стигнуть дні шкляні, прозорі… 5 В цю мертву тишу, в ніч німу прийде, – постукає у двері нахабний ворог… Де ж візьму? І з ким піду?.. І де тепер ви?.. Це вам ні свят, а ні музик! — серпи, ножі вам, діти горя! І ваш слабкий, розпучний крик десь, в тім незбагнутім просторі… 6 …І вже щербата і безсила пристрасть… і серце, – моє серце на піску, мов хижа риба… Блискавиці бистрі із миті в мить… І бурі у танку… А ваших уст той гордий, скорбний виріз… Долоні теплої пестлива глибина! (Ці дні останні – неможливий вираз…) І знову, біль – останній крик, – вже з дна!.. Полудень
І стигне, не тече, вже гасне голубінь, і полудня важке, текуче золото понад могили в тонке павутиння — у спеку ллє думок лінивих солод. Не ворухне, не диха в плесо… ось, — Як зачарований, відбивсь, не одірветься блакитноокий вітер… ні, не він, а хтось,